58 Корделія Фокс

Тролі і ельфи! Драконячі кігті і хвости! Герцог Дерек Блейк щойно зізнався у тому, що вже багато років таємно кохав мене. Це було просто неймовірно і я досі не могла у це повірити.

Від такої інформації у мене аж в очах потемніло. Я навіть не пам'ятала того, як дісталась до бібліотеки, щоб продовжити свої пошуки.

Перш, ніж взятись до роботи, я кілька хвилин просто тихенько посиділа, щоб заспокоїтись і хоч якось налаштуватись працювати.

Величезним зусиллям волі я змусила себе хоча б деякий час не думати про Дерека і те, що я до нього відчувала і почала переглядати книги.

Я так занурилась в роботу, що і не помітила того, як настав обід. Про це мені повідомив наш вірний і надійний дворецький Карлос.

Швиденько перекусивши і попивши чаю, я знову повернулась до книг. Я вже майже втратила надію знайти щось підходяще у бібліотеці Блейків і почала думати про те, щоб просити Дерека влаштувати мені візит у королівську бібліотеку, коли мені на очі потрапила одна дуже стара і пошарпана книга темно - коричневого кольору.

Щойно я почала її гортати, то відразу зрозуміла, що це саме те, що нам і було потрібно. Шкода тільки, що у цій книзі були не всі сторінки.

Я не знала того, чи вони випадково загубилися, бо книга була дуже старою чи хтось спеціально їх повиривав, щоб приховати якусь інформацію.

Я як раз займалась вивченням древніх ритуалів, в яких використовувалась магічна енергія відьом, коли в бібліотеку зайшов Дерек Блей.

Хоч він і намагався це приховати, але я все одно  помітила те, що він дуже і дуже сердитий.

- Привіт, Корделіє. Я вже повернувся додому, - промовив він підійши до мене і сівши поряд зі мною за стіл.

Мені дуже кортіло накинутися на нього з питаннями і дізнатись про те, які виникли труднощі чи що пішло не так, як було заплановано, але я стрималась.

- Привіт. Ти сьогодні повернувся раніше, ніж зазвичай, Дереку... - Промовила я, обійнявши його і погладивши  по щоці.

Своєю поведінкою я спробувала його заспокоїти, підтримати і хоч трохи підбадьорити.

- Ти рада мене бачити, Фокс? - Запитав Дерек Блейк, міцно мене обійнявши.

- Рада, але маштаб моєї радості залежить від деяких факторів, - хитро посміхнувшись, промовила я.

- І що ж це за фактори такі? - Поцікавився Дерек, підійнявши брову.

- Ну, ти ж знаєш, як сильно я люблю подарунки. Якщо ти привіз мені гостинчик, то дуже рада, а якщо ні, то просто рада, - відповіла я.

- Яка ж ти корислива особа, Фокс, - сміючись, промовив герцог Блейк.

- Яка вже є... Але ти кохаєш мене і такою, - усміхнувшись, відповіла я.

- Так, кохаю. Дуже сильно кохаю, - сказавши це, Дерек поцілував мене в губи.

- Блейку, ти  мені мізки не пудри розмовами про кохання і не відволікай поцілунками. Думав, що поцілуєш, а я розтану, наче морозиво на сонці, і забудусь про подарунки. Не на ту напав. Зізнавайся, чи є у тебе щось для мене?

- Тримай, нещастя зеленооке, - сказавши це, Дерек Блейк дістав із внутрішньої кишені свого камзола плитку мого улюбленого шоколаду з горішками та родзинками і віддав мені.

- О!  Саме з цього треба було починати. Дякую! Я дуже рада тебе бачити, Дереку і чекатиму від тебе гостинчиків щодня. Май це на увазі, - промовила я і поцілувала Блейка.