56 Корделія Фокс

Ранок застав мене зненацька. Я майже не спала вночі, тому прокинулась стомленою і в'ялою. 

Сто тролів і ельфів! Скільки можна?! Мої думки вперто повертались до вчорашнього дня, до карети, до поцілунку, який я досі відчувала так чітко, наче він стався лише мить тому.

Вмившись і привівши себе ладу, я почала заморочуватися з тим, що мені вдягти.

Зазвичай я таким неособливо переймась, бо вважала себе красунею в будь - якому вигляді, але сьогодні мені хотілося виглядати надзвичайно привабливо.

Щоб герцог Блейк не міг відвести від мене свого погляду і був приємно враженим.

Крім того, я не знала, як мені поводитись із Дереком Блейком після того, що між нами сталося.

А що, якщо це тільки я все так серйозно сприйняла? Якщо для цього родовитого аристократа все це було лише розвагою і все.

Ходило багато чуток про те, який Дерек Блейк ловелас. А ще цей капосник був, до біса, вродливим, впливовим і багатим... Яка дівчина встоїть перед таким? Навіть я, розумна і вродлива відьма, не змогла...

Важко зітхнувши, я поглянула ще раз на себе в дзеркало і вийшла з кімнати. Ідальня була наповнена м'яким ранковим світлом і ароматом свіжезавареної кави.

Я нерішуче зайшла і відразу побачила його. Дерек Блейк стояв біля столу, переглядаючи ранкові газети і ще якісь папери. 

Герцог виглядав зосередженим і серйозним, як і зазвичай. На мить мені здалося, що вчорашній день був плодом моєї багатої, відьомської уяви.

Але коли Дерек підняв голову і побачив мене, все стало на свої місця. Його погляд був теплим, у кутиках губ з'явилася знайома посмішка.

Герцог Блейк без жодних вагань підійшов до мене. Я не встигла навіть і слова вимовити, як він обійняв мене. 

- Доброго ранку, Корделіє, - тихо сказав він і посміхнувся.

І разом з цими словами зникла вся моя невпевненість. Я вдихнула його приємний, знайомий запах і дозволила собі розслабитися.

В обіймах Блейка не було сумнівів чи ніяковості, лише тепло і впевненість, які передалися і мені. Я раптом зрозуміла, що саме цього мені бракувало від самого початку.

- Доброго, - відповіла я, усміхнувшись.

- Ти  така мила, Фокс, - поцілувавши мене в щоку, промовив Блейк.

- А ти тільки зараз це помітив, Блейку? - Поцікавилась я, Підійнявши брову.

- Якщо вже зовсім чесно, то я помітив це в ті далекі часи, коли ми з тобою навчались в академії магії, - усміхнувшись, сказав Дерек.

- А чого ж ти тоді постійно діставав мене? - Поцікавилась я.

- Я так намагався привернути твою увагу, Фокс, - зітхнувши, зізнався Бейк.

- Тобі це вдалося... Правда, я вважала тебе гадом і нахабним козлярою, - сміючись відповіла я.

- Головне, що ти мене помічала, - сказав Дерек, допомагаючи мені сісти за стіл.

За сніданком я вже почувалась значно спокійніше і впевненіше. Дерек поводився так само уважно і стримано, як завжди, але між нами з'явилось щось нове. 

Кожен погляд, кожен подих, кожен дотик мав значення, і від цього сніданок здавався незвично затишним і особливим.