51 Дерек Блейк

Опинившись в кареті  разом із Корделією, я підхопив і посадив її собі на коліна. Тільки зараз я остаточно зміг видихнути з полегшенням і заспокоїтись.

- Дереку, ти дуже будеш на мене сваритись? - Поцікавилась відьмочка, невинно хлопаючи своїми величезними віями.

- Корделіє я навіть не знаю, що мені з тобою робити... Я сьогодні точно добряче посивів через те, що з тобою сталося, - важко зітхнувши, промовив я і поглянув на відьмочку.

- Можеш мене пожаліти, погладити по голівці і поцілувати... - сказала Корделія, дивлячись мені в очі.

Почувши слова Корделії, я нахилився і поцілував її в губи. Тієї миті я забув про все на світі. Про проблеми, небезпеку, роботу...

Я просто був надзвичайно щасливий, бо вже багато років мріяв доторкнутись до губ цієї капосної, непосидючої, але дуже вродливої відьмочки.

- Дереку, взагалі - то я мала на увазі поцілунок в щічку, але ти так поспішав, що не дав мені договорити, - промовила Корделія, коли я відпустив її губи.

- Ти ж чудово знаєш, Фокс, що терпіння - це не моя сильна сторона, - посміхнувшись, відповів я, міцніше її обійнявши.

- А як же пожаліти і погладити по гоівці? - Поцікавилась гарненька капосниця, мило посміхнувшись.

- Чесно кажучи, Корделіє, я збирався спершу тебе висварити, а потім відшльопати по дупці через твої вибрики. Але після поцілунку я подобрішав і вже навіть трохи передумав це робити...  - промовив я, хитро посміхаючись.

- А що потрібно зробити, щоб ти остаточно подобрішав і передумав мене сварити і карати? - Поцікавилась відьмочка, погладивши мене по щоці рукою.

- Увімкни логіку, Корделіє, - порадив я, підморгнувши дрібній негідниці.

- Дереку, ти ж знаєш про те, що з логікою у відьом все проблематично...

- А ти постарайся, Фокс...

Наступної миті Коделія обійняла мене за шию і поцілувала в губи. Я опинився на сьомому небі від щастя.

Та заради поцілунку цієї відьмочки я ладен був не те, що магічний бар'єр зруйнувати і знищити двох зелених монстрів, а виступити проти цілої армії чудовиськ.

- Ну як? Подіяло? Ти вже більше не сердишся на мене, Блейку? - Поцікавилась Корделія, погладивши мене по волоссі.

- Трохи подіяло, але ще не зовсім, - відповів я і впився в такі бажані губи.

Я відчув, як у мене в кишені завібрував магічний кристал зв'язку. Вилаявшись, я дуже неохоче відпустив Корделію і дістав артефакт.

- Ваша світлосте! Атаковано відьомську школу! Маги в плащах і масках намагаються викрасти учениць! - Почувся схвильований голос одного із моїх підлеглих.

- Агенти управління вже на місці? - Запитав я, плануючи, що краще зробити далі.

- Вони щойно прибули на місце і відразу вступили в бій з невідомими магами.

- Добре, що вони вже там. Я буду через десять хвилин. Виклич цілителів і зіллєварів, - сказавши це, я заховав кристал зв'язку в кишеню і поглянув на Корделію Фокс.

- Я їду з тобою і це не обговорюється, Блейку, - впевнено заявила відьмочка.

- Я боявся, що ти це скажеш, - важко зітхнувши, промовив я.

- Не супся так, Блейку. Все буде добре.

- Хотілося б в це вірити, - сказавши це, я віддав наказ кучеру змінити маршрут і їхати до відьомської школи.