48 Корделія Фокс

Я вийшла із герцогської карти і попрямувала до входу в маєток, в якому мешкав мій друг, граф Джеймс Ворен.

Ще ніколи я так не хвилювалась перед розмовою зі своїм давнім другом, як сьогодні. Не знаю чому, але я почувалась винною перед Джеймсом.

Дворецький провів мене в робочий кабінет, в якому зараз перебував мій товариш.

Важко зітхнувши, я увійшла в кабінет.

- Доброго дня, Джеймсе, - промовила я, сівши на стілець навпроти нього.

- Я б не сказав, що він добрий, - невдоволено пробурчав Джеймс, поглянувши на мене.

- Щось знову трапилось? - Запитала я.

- А хіба мало того, що моя найкраща подруга, якій я довіряв, зрадила мене і переметнулась на бік ворога? - Сердито запитав граф.

- Послухай, Джеймсе... Дерек Блейк нам не ворог. Він робить все можливе, щоб припинити цей хаос і знайти винних та покарати їх.

- Це він тобі сказав? Корделіє, ти ж чудово знаєш, що темним довіряти не можна.

- Я бачила все на власні очі. Крім того, кілька днів назад  Дерек мало сам не загинув... А також  він врятував мене, ризикуючи власним життям. Якби не Блейк, ми зараз з тобою не розмовляли, Джеймсе.

- Якби ти не зв'язалась з ним, то і не постраждала б. Я більше, ніж впевнений в цьому.

- Джеймсе, я приїхала сюди не для того, щоб вислуховувати твої звинувачення. Я хотіла налагодити наші стосунки, але ти поводишся, як ображений підліток і це мене бісить. Коли перестанеш дутися, тоді і поговоримо. Ти знаєш, де мене знайти, - сказавши це, я вийшла з його кабінету.

Всередині у мене все кипіло від гніву. Я не розуміла того, чому Джеймс не може забутись про старі конфлікти та образи і поводитись, як серйозний і відповідальний чоловік.

- Корделіє, зачекай, - почулося у мене за спиною.

Сподіваючись на те, що мій друг зрозумів свою помилку, я зупинилась і повернулась до нього обличчям.

- Що ти хотів, Джеймсе? - Запитала я.

- Як вам вдалося зупинити епідемію чорної хвороби?  Скажи мені, Корделіє...

Тролі і ельфи! А я думала, що Джеймс вирішив вибачитися переді мною за свою дурну поведінку, а він...

- Йди до біса, Джеймсе! - психанувши, промовила я і поспішила до виходу.

За спиною почулися кроки. Ворен намагався мене наздогнати, але я не стала на нього чекати. Я злилася і не хотіла зіпсувати все ще більше.

Опинившись на вулиці, я не встигла дійти до карети, в якій приїхала, як потрапила у пастку.

Я в компанії з двома зеленими монстрами опинилась посеред магічного бар'єру, який не давав мені жодної можливості втекти.

Крізь прозорий бар'єр я бачила Джеймса і його охоронців, які намагались допомогти мені, але їхні зусилля були марні.