47 Дерек Блейк

Я не любив, коли мене відволікали від роботи. Особливо мене дратувало, коли це робив магічний кристал зв'язку.

Він засвітився різким фіолетовим світлом саме тоді, коли я нарешті дійшов до важливої частни звіту.

Я вже підозрював, хто це і чому вирішив мене потурбувати і від цієї думки у мене сіпнулося око.

Моя інтуїція підказувала мені, що це одна розлючена відьмочка дуже хоче зі мною поспілкуватись, бо дізналась про те, що я приставив до неї охорону.

Обличчя відьмочки з'явилось над кристалом миттєво. Сердите, рішуче і дуже вродливе.

- Дерек Блейк! - Закричала вона так, ніби я особисто замкнув її в підземеллі.

- Доброго дня, Корделіє. Радий бачити тебе такою активною і сповненою енергії, - посміхнувшись, промовив я.

- Не мели дурниць, Блейку! Ти хоч уявляєш собі те, як я зараз почуваюсь?! - Розлючено промовила відьмочка, підійнявши брову.

- Приблизно уявляю, - важко зітхнувши, промовив я.

- Навіщо ти приставив до мене свою охорону?! Я тепер і кроку не можу зробити без цих... шаф у латах!

- Корделіє, я зробив це заради твоєї безпеки, - спробував я все пояснити.

- Дереку, я так не можу! Я почуваюсь якоюсь безправною бранкою. А відьми - створіння дуже свободолюбиві, - розлючено випалила Корделія.

Важко зітхнувши і подумки вилаявшись, я стомлено потер перенісся. Терпець - штука дуже корисна, але не безкінечна.

- Корделіє, послухай... Це лише тимчасово... Враховуючи останні події, я змушений був подбати про твою безпеку, - промовив я, намагаючись бути спокійним.

- Дереку, ми обоє чудово знаємо, що якщо на мене нападуть ті кляті маги, то твої охоронці не зможуть мене врятувати, бо їм не вистачить для цього ні сил, ні таланту. Єдине, що вони зможуть зробити - це виграти для мене кілька хвилин для втечі. Але ти чудово знаєш про те, що я просто не зможу втекти, залишивши їх на вірну смерть. В цьому випадку вони перетворяться для мене на тягар, а не на допомогу. Без них мені буде значно простіше. Крім того, ти чудово знаєш про те, що я далеко небеззахисна квіточка... Блейку, накажи своїм охоронцям залишити мене у спокої або я сама з ними розберусь.

- Корделіє...

- Я все сказала, Блейку. І своєї думки не зміню. Я не хочу, щоб хтось постраждав через мене чи ще гірше...

Я стиснув зуби, бо знав, що Корделія Фокс зараз не жартувала. Я знав це так само добре, як і те, що мої охоронці не зможуть протистояти цій розлюченій відьмі.

- Корделіє, ти ж розумієш, що я зробив це, бо хвилювався за тебе? - Запитав я.

- Розумію... Але не стався до мене так, наче я дорога парцелянова лялька, що може будь якої миті розбитись, - відповіла Корделія вже спокійніше.

Кілька секунд ми з нею просто дивилися одне на одного. Навіть так вона вміла тиснути. Я відвів погляд першим.

- Добре, Фокс. Я відкличу охорону, - зітхнувши, сказав я.

- Справді? - В її голосі відчулося тріумфальне задоволення.

- Так... Але якщо з тобою щось станеться...

- Нічого зі мною не станеться, Блейку. Невже ти думаєш, що від мене так легко позбутися?

Кристал згас, бо Корделія перервала магічний зв'язок. Я ще мить дивився туди, де щойно було обличчя Корделії, а потім з усієї сили вдарив кулаком по столу.

- Вперта, нестерпна відьма, - сердито прошипів я.

 Мене злило те, що я знову їй поступився, і разом з тим я відчував, як все всередині стискалось від тривоги за мою зеленооку біду.

Корделія сильна, небезпечна і самовпевнена. А світ не надто добрий до таких, як вона.

Я повернувся до своо робочого столу, але звіт так і лишився недописаним.

Бо всі мої думки зараз були зовсім не тут. Вони крутилися довкола однієї капосної відьми, яка щойно знову змусила мене хвилюватись.