45 Дерек Блейк

Я вже давно навчився приховувати тривогу. За роки служби, рослідувань і переговорів вона стала для мене звичною.

Але з появою Корделії Фокс в моєму домі тривога набула зовсім іншого змісту. Вона перестала бути частиною роботи і перетворилась на постійний фоновий страх.

Столиця нашого королівства кипіла. Ситуація була напружена. Я відчував це, навіть тоді, коли сидів у тиші власного кабінету.

Наші вороги не показували облич, але я знав, що вони поруч. І думка про те, що Корделія може опинитись в центрі цього вируючого клубка, стискала груди сильніше, ніж будь - яка рана.

Я багато років кохав цю нестерпну, капосну відьму. Так довго, що це почуття встигло стати частиною мене самого.

Вродлива, паскудна, вперта відьма, здатна довести до сказу за кілька хвилин і водночас змусити мене відчути найбільше щастя.

Тепер Корделія була тут, у моєму домі. Я дуже хотів вірити, у те, що тут вона у безпеці і магія мого роду захистить її.

Але новини, що надходили щодня, надзвичайно мене непокоїли. А коли я дізнався про те, що Корделія замислила створення нового зілля, ще й вибухового, моя тривога стала ще більшою.

Я знав цю відьмочку довстатньо добре, щоб розуміти, якщо вона щось вирішила, то зупинити її майже не можливо. Особливо, коли йшлося про магію і експеременти.

 Я не боявся за свій маєток, бо він був захищений магією і його важко було зруйнувати. 

Мене непокоїло тільки те, що Корделія сама могла постраждати під час своїх небезпечних експерементів із вибуховим зіллям.

Пригадавши те, як я неочікувано втрапив в дуже небезпечну пастку, я задумався про те, що вороги не облишать мене у спокої. Їм важливо позбутися від мене, аби я не зіпсував їм всі плани.

Мене непокоїло не власне життя, бо я вже давно звик ризикувати. Я хвилювався про Корделію, про те, що буде з нею, якщо зі мною щось станеться.

Звісно, що я не збирався віддавати їм своє життя, але вирішив підготуватися до найгіршого варіанту розвитку подій.

Повернувшись додому, я увійшов в свій кабінет, сів за сті і написав заповіт. Це рішення не було імпульсивним. 

Я давно знав про те, що справа, якою я займаюсь, може коштувати мені життя. У моєму заповіті все було просто. Я розділив все своє майно між мамою і Корделією.

Я хотів, щоб вони були забезпечені навіть якщо мене не стане. Я хотів бути впевненим у тому, що в Корделії Фокс буде дім, ресурси і свобода. Можливість жити так, як вона захоче.

Я не хотів, щоб Кордеія побачила ці папери. Завтра я планував віддати копію своєму юристу, а оригінал заховати в сейфі, а поки що поклав їх в шухляду свого робочого столу.

Але як це іноді траплялось, випадковість зіграла проти мене. Поки я приймав душ і перевдягався у себе в кімнаті, Корделія вирішила понишпорити у мене в кабінеті, шукаючі чисті листи, бо у неї закінчились свої.

Я відчув її наближення ще до того, як відьма увірвалась до моєї кімнати.

- Це що таке, Дереку?! - вона тримала аркуші в руках і я відразу зрозумів, що вона мала на увазі і подумки вилаявся.

- Заповіт... Це звичайна формальність, - відповів я спокійно, хоча всередині у мене все стислось.

- Формальність?! Ти серйозно зараз це сказав, Блейку?! -  Очі Корделії бищали від сліз.

Вона говорила швидко, емоційно, не добираючи слів, і я не перебивав. Я чудово знав цю її манеру, знав, що їй потрібно виплеснути обурення, перш, ніж почути щось у відповідь.

Корделія звинувачувала мене в похмурих думках, у тому, що я вже попрощався зі світом і в тому що вирішив включити її у  свій заповіт, не запитавши, чи вона цього хоче.

- Корделіє, заспокойся... Я не збираюсь помирати. Але я зобов'язаний бути готовим до будь - якого розвитку подій, - сказав я, коли вона нарешті зупинилась, щоб перевести подих.

Я підійшов до відьмочки і обійняв її, щоб заспокоїти. Я знав про те, що попереду у нас ще багато суперечок, страхів і небезпених, важких рішень. 

 Але також я знав, заради чого готовий іти далі. Заради цієї капосної відьми, яка могла зруйнувати мій спокій одним поглядом і водночас стати єдиною причиною, через яку я хотів повернутися живим.