43 Корделія Фокс

Сто тролів та ельфів! Мене спіймали... Правда, не на злочині, не на брехні  і навіть не на черговій відьомській пакості, а на ревнощах, а це було значно гірше, ніж все перераховане, разом взяте.

Цей білобрисий гамадрил дивився на мене так, наче бачив наскрізь.

- Корделіє, ти мене ревнувала? - посміхаючись, поцікавився він.

Я розуміла, що заперечувати це і викручуватися було марною справою, але все одно спробувала.

Звісно ж, що нічого путнього з цього не вийшло. Я говорила йому щось про своє обуреня, про його безвідповідальну поведінку, але чим довше говорила, тим сильніше відчувала, як горіли у мене щоки.

Дерек Блейк слухав, майже не перебиваючи, а в кутиках його губх овалася посмішка, яка дратувала мене значно більше, ніж будь - які його слова.

А потім цей самовпевнений і нахабний аристократ взяв і посадив мене собі на коліна.

Я навіть не відразу зрозуміла, що сталося. Спершу я невдоволено витріщилась на герцога і  справді збиралась  пручатися, сказати йому щось різке і нагадати про правила пристойності, його статус і здоровий глузд.

Але щойно я відчула його міцні, теплі обійми, всі слова у мене кудись зникли. Мені було добре, комфортно і дуже спокійно.

 Я зітхнула і сама не помітила того, як поклала голову йому на плече. Наша карета тихо погойдувалась, колеса відміряли шлях, а я раптом зрозуміла, що зовсім не хочу того, аби ця поїздка закінчуалася.

- Ти мовчиш, Корделіє, - тихо зауважив він.

- Я думаю, - пробурмотіла я, не піднімаючи голови.

І це була майже правда. Я, і справді, думала, але зовсім не про те, про що мала б. Не про те, що Дерек Блейк - родовитий герцог, а я - звичайна сварлива відьма.

Не  про різницю у статусі, не про майбутні проблеми й не про те, що між нами прірва, через яку так просто не перестрибнеш.

Я думала  про те, як добре мені зараз. Тут, в цій кареті, в його обіймах.

Це було небезпечно і я чудово це розуміла. Але вперше за довгий час мені зовсім не хотілося бути розумною і розважливою.

- Фокс, ти все ще заперечуєш, що ревнувала мене? - з легкою усмішкою запитав Блейк.

Я зітхнула і трохи сильніше притулилася до нього, вдаючи, що це сталося випадково.

Я сказала йому, що хвилювалась і що він міг і попередити мене.

Його сміх був телим, і я відчула , як він ледь помітно стиснув обійми.

Дерек Блейк пообіцяв мені, що відтепер буде попереджати, якщо затримається.

Я хотіла сказати йому щось уїдливе. Справді хотіла, але замість цього лише кивнула, дозволяючи собі це кілька хвилин спокою.

Можливо, що завтра я знову буду перейматись  про бісову прірву між нами, про титули і походження та наслідки. Можливо, навіть сьогодні ввечері, але не зараз.

Зараз я була просто Корделією Фокс, якій було дуже добре в обіймах Дерека Блейка. І цього було більш ніж достатньо, щоб хоч ненадовго відчути себе щасливою.