38 Корделія Фокс

Ніч у маєтку Блейків була тихою. Після всього пережитого  сон до мене і не думав приходити.

Мої думки раз у раз поверталися до сьогоднішнього дня, до пастки, до страху, який я так старанно намагалась не показувати.

Я сиділа на краю свого ліжка, тримаючи в руках чашку з трав'яним настоєм, коли у двері моєї кімнати тихо постукали.

- Корделіє? - Тихо покликав Дерек Блейк.

- Заходь, - відповіла я, сама здивувавшись тому, як легко це прозвучало.

Герцог зайшов до мене в кімнату і зупинився біля дверей.

- Я не заважаю? - Запитав він.

- Ні. Я все одно не могла заснути.

Дерек підійшов ближче і сів поруч, залишивши між нами зовсім невелику відстань. Від нього тягнуло теплом і звичайним спокоєм, який чомусь діяв на мене краще за будь - які зілля.

- Корделіє, я давно хотів запитати тебе, що сталося між тобою і твоєю матір'ю, - трохи помовчавши, промовив він.

Важко зітхнувши, я відпила чай і поставила чашку на тумбочку, що стояла біля мого ліжка.

- Дереку, ти вже знаєш про те, що моя мати - це Верховна відьма східного ковена. Для неї магія - це не просто сила. Для неї - це спадщина, яку треба передати далі.

Дерек Блейк слухав мене уважно, не перебиваючи.

- З дитинства вона виховувала мене так, ніби іншого шляху не існувало. Вона вчила мене всьому необхідному, готуючи зайняти місце Верховної відьми після неї. Я не пам'ятаю того, щоб у мене коли -небудь запитували, чого хотіла я сама, - промовила я, невесело посміхнувшись.

- Тобі не хотілось стати Верховною відьмою? - Запитав Дерек.

- Ні. Я хотіла зовсім іншого. Мені подобалося варити зілля, експерементувати, помилятися і починати все знову. Жити так, як мені комфортно, без зайвих обов'язків і проблем.

Я зробила паузу, збираючись з думками.

- Коли я сказала своїй матері про це... Вона сприйняла це як зраду. Сказала, що я безвідповідальна та несерйозна... Що така донька їй не потрібна, - важко зітхнувши, сказала я.

- Тоді ви посварились?

- Дереку, того дня ми з нею не просто посварились... Вона прогнала мене. І з того часу ми не спілкуємось.

Дерек важко зітхнув, взявши мене за руку.

- Корделіє, ти не зрадила її. Ти обрала себе і власні бажання та мрії.

- Інколи мені здавалось, що я, і справді, втекла від власної долі і відповідальності.

- Фокс, інколи потрібно значно більше сміливості, щоб піти власним шляхом, ніж залишитися на тому, який тобі обрали.

Розказавши про все це, я відчула величезне полегшення, наче у мене з плеч зник величезний тягар. Дерек Блейк нахилився ближче, і я не відсторонилась. Наші плечі торкнулися. Цього виявилося достатньо, щоб моє відьомське серце забилося швидше.

- Корделіє, дякую, що довірилась мені і про все розповіла, - промовив він.

- Дякую, що вислухав, - сказала я і ледь помітно усміхнулась.

Побажавши мені спокісних снів, герцог пішов до себе. Ніч повільно огортала маєток, а із нею до мене прихоило відчуття спокою, якого я давно не знала. 

І вперше за багато років я заснула з думкою про те, що, можливо, я тоді  зробила правильний вибір.