25 Дерек Блейк

Я знав, що не маю жодного права злитися чи ревнувати. Корделія просто оглядала мого друга, Конрада, як свого пацієнта. До того ж одруженого пацієнта.

Але я все одно не міг спокійно  спостерігати за тим, як дівчина, що мені дуже подобалась, зараз старанно мацала і уважно роздивлялась іншого чоловіка.

На мою думку Корделія стояла надто близько до Конрада і це мене дратувало і добряче злило.

А коли її пальці почали впевнено ковзати по його руках, затримуватись на плечах, я почав подумки лаятися.

- Напружся, будь ласка, - попросила відьмочка графа.

А той бовдур відразу ж старанно напружився, нахабно демонструючи моїй  відьмочці всі свої м'язи.

Не був би Конрад ще слабким, я б точно його побив, щоб знав, як витріщатись на чужих дівчат.

Навіть його любляча дружина, що стояла неподалік, йому не заважала.

Зціпивши зуби, я намагався заспокоїти себе тим, що це просто звичайний огляд тльки дуже ретельний.

Тисяча демонів і чортів! Та вчора Фокс так само дивилась на мене, коли я стояв посеред кухні без сорочки.

Помітивши, як Корделія кілька разів зиркнула на прес графа, я ледь стримався, щоб нічого не сказати.

Мій настрій псувався надто стрімко.  У мене з'явилось дуже сильне бажання втрутитись і забрати Корделію Фокс подалі від Конрада.

- Думаю, що вже досить. Бо ми і так вже запізнюємось на роботу в управління магічного правопорядку, - не стримавшись, промовив я, намагаючись вдавати спокій.

Корделія невдоволено зиркнула на мене, але зробивши кілька нотаток у свій блокнот, все ж закінчила з цим бісовим оглядом.

Коли ми з Корделією, попрощавшись з графом і його дружиною, вийшли на вулицю і сіли в карету, я видихнув з полегшенням.

Всю дорогу до управління я думав про те, що зовсім не знаю, як привернути увагу цієї норовливої і впертої  відьми.

Я підозрював, що це буде дуже і дуже непросто. Майже весь час ми з Корделією їхали мовчки.

Кожен з нас думав про щось своє. Я думав про одну капосну, зеленооку біду, а от про що думала вона, залишалось для мене великим секретом.

Коли наша карета зупинилась біля  будівлі управління, я вийшов першим і допоміг вийти Корделії Фокс.

Відьмочка якось дивно на мене поглянула, але нічого не сказала. Я теж промовчав, бо боявся, що ми з нею зараз посваримось.

А цього ніяк не можна було робити, бо на нас ще чекав складний і напружений робочий день.