24 Корделія Фокс

Я прийшла на сніданок з єдиним бажанням - пережити його і не видати того, що всю ніч не спала і крутилася в ліжку через одного самовпевненого і вродливого герцога.

Очі досі трохи пекли від недосипу, але, не дивлячись на це, настрій у мене був бойовий.

Також у мене був простий і надійний план: мовчати, не піддаватись на провокації Блейка, їсти і навіть не дивитися в його бік.

Але мій план розлетівся на дрібні друзки рівно в ту ж мить, коли я побачила Дерека Блейка.

Цей нахабний, самовпевнений аристократ сидів собі спокійно за столом. На відміну від мене, він виглядав свіжим, відпочившим і дуже задоволеним життям.

Побачивши мене, Дерик Блейк усміхнувся так, що мені відразу захотілося повернутися до себе в кімнату і замкнутися там до кінця століття.

- Доброго ранку, Фокс . Сподіваюсь, що ти добре виспалась.

- Так, спала, як дитя, - збрехала я, відчувши, як спалахнули мої щоки.

- Коделіє, у мене чудові новини. Конрад добре почувається. Сьогодні він навіть встав з ліжка і трохи походив по кімнаті. І все це завдяки тобі. Фокс, ти - геніальна відьма, - промовив Дерек і дуже мило мені посміхнувся.

- Так, це, і спраді, чудові новини. Я дуже рада, що графу стало краще. Я дам йому ще кілька пляшечок зілля, щоб він остаточно прийшов в норму.

- Дуже добре. Дорогою в управління заїдемо до Конрада додому.

Я спокійно насолоджувалась сніданком, коли Блейк, як на зло, взяв і згадав про нашу нічну пригоду на кухні. От навіщо було це робити?

- Йолоп, - буркнула я, хапаючи зі столу булочку.

Сміх цього паскудника ще більше зіпсував мені настрій, але я вирішила не піддаватися і не зважати на нього.

Мені це чудово вдавалося принаймні до того моменту, поки ми з герцогом не сіли в його розкішну карету.

Дорога перетворилась на справжнє випробування. Карета погойдувалась, ми з Блейком сиділи навпроти і він робив все, щоб спровакувати мене на сварку.

- Корделіє, ти завжди така незадоволена і нервова зранку? 

- Йди до біса, Блейку, - порадила я і невдоволено відвернулась до вікна. 

Те, що Дерек Блейк знаходився так близько і постійно на мене витріщався, дуже нервувало і хвилювало водночас.

Коли карета зупинилась біля маєтку графа, я видихнула з полегшенням.

Оглянувши свого пацієнта, я залишилась задоволена. Я віддала графу нову порцію зілля, зробила деякі записи і ще раз взяла кров для аналізів. 

Коли ми знову опинились з Дереком Блейком в кареті, я помітила, що він виглядав якимось невдоволеним.

- Щось сталось, Блейку?

- Нічого не сталось, - буркнув він.

- Тоді чого ти кривишся, як середа на п'ятницю?

- Хіба так обов'язково було так старанно мацати графа? - Невдоволено поцікавився Дерек Блейк.

- Я ж проводила огляд, - здивовано відповіла я.

- Я помітив те, з якою старанністю ти це робила, Фокс, - розлючено промовив герцог.

Я закотила очі і відвернулась до вікна, намагаючись не сміятися і не думати про те, що, можливо, цей нестерпний, самовпевнений герцог мене ревнував.

Зітхнувши, я подумала про те, що сьогоднішній робочий день обіцяв бути довгим і важким. Особливо поруч з цим нестерпним аристократом.