21 Корделія Фокс

Я втретє перевірила зразок крові графа Морте, повільно спостерігаючи за тим, як саме реагує реагент на зміну температури.

Моя теорія підтвердилась. Отрута Арогос поводилась саме так, як я і передбачала: впливала на нервові канали, поступово руйнуючи магічний захист організму, але не вбивала відразу, ніби давала жертві хибну надію на одужання.

- Капосна ти штука,- пробурмотіла я, занотовуючи результати дослідів у свій блокнот.

Але на цьому все не закінчилось. У третьому зразку я помітила дивний домішок. Він був слабким і ледь помітним, але надто стабільним, щоб бути чимось випадковим.

Це була не отрута і не вірус. Швидше якийсь каталізатор. Щось, що активувалось лише у поєднанні з Арогосом.

Я дивилась на колбу, відчуваючи знайоме роздратування, коли мозок уже бачить відповідь, але ще не може її сформулювати.

Це точно не просто отрута. Це ще й якась бісова загадка, яку я мала розгадати.

Години за роботою минали непомітно. Коли літери в нотатках почали розпливатися, а голова стала важкою, я вирішила дозволити собі розкіш, яку ненавиділа - сон. Зовсім трішки. Хоча б кілька годинок.

Прокинулась я різко, з тим дивним відчуттям провини, яке завжди супроводжувало вченого після відпочинку.

За вікном було вже темно, а коридорах маєтку Блейків панувала нічна тиша.

Тролі і ельфи! Та я ж проспала значно довше, ніж планувала. Ех... Дарма я не поставила будильник...

Вийшовши в коридор, я помітила дворецького Карлоса. Він повідомив мені, що герцог Блейк  ще не повернувся додому з роботи.

Це чомусь здивувало і занепокоїло мене значно більше, ніж мало б. Я вирішила не аналізувати це надто глибоко і попленталась на кухню в пошуках смачної їжі і ароматного чаю.

Бо порожній шлунок - це головний ворог зіллєварки і будь - якої наукової діяльності.

Знайшовши, що перекусити і зробивши собі чай, я вмостилась за столом вечеряти. Але мій спокій тривав рівно до того моменту, поки двері не відчинилися.

- Якщо я ще раз застану когось у цій кухні вночі, то почну підозрювати змову, - почувся знайомий голос.

Я повільно озирнулась, тримаючи чашку в руках.

- Блейку, ти де так довго вештався? - Поцікавилась я у герцога.

Поглянувши на нього, я побачила, що він виглядав втомленим і виснаженим.

- Ти досі не спиш? - Запитав він.

- Я щойно прокинулась. А от тобі, Дереку, відпочинок точно не завадить.

Дерек Блейк підійшов ближче і спершись об стіл, уважно подивився на мене.

- Ти щось знайшла, Корделіє? - Запитав він з надією.

Я кивнула і почала коротко розповідати йому про результати аналізів і про дивний домішок, який не вписувався в жодну відому мені схему.

- Я ще не знаю, що це. Але воно точно не випадкове, - промовила я.

Розповідаючи, я активно жестикулювала чашкою, пояснюючи, як саме цей дивний домішок в крові графа поводився під час нагрівання, і в якийсь момент зрозуміла дві речі одночасно: перша - я надто активно махала руками, а друга - чай вже того...

- Йой! - промовила я, дивлячись на те, як мій чай розливається на темну сорочку Дерека Блейка.