14 Дерек Блейк

Увесь залишок дня у мене не було жодної вільної хвилинки. Повернувшись додому, я дуже сподівався на те, що зможу хоч трохи відпочити, але де там...

- Ваша світлосте, добре, що ви повернулись! Тут таке коїться, таке коїться! - Заголосив наш дворецький на ім'я Карлос, щойно мене побачив.

- Що сталось?  - Схвильовано запитав я.

-  Наша гостя сказала, що хоче відвідати родову бібліотеку Блейків. Ви мені наказували відвести її туди, що я і зробив... Але ж я думав, що це буде безпечно, що міс просто почитає книги, а вона...

- Не тягни, Карлосе! Що вже накоїла ця відьма?! - Втрачаючи терпіння, промовив я.

- Міс Фокс якось примудрилась викликати демонів - захисників і тепер ці жахливі чудовиська вештаються довкола маєтку, лякаючи всіх його мешканців, - поскаржився мені дворецький.

Тисяча чортів і демонів! Фокс таки не втрималась від експерементів... Бісова відьма! Коли я їхав на роботу, вона була геть виснаженою і хотіла спати, а тут на тобі...

- Де зараз знаходиться Корделія Фокс?! - Роздратовано поцікавився я.

- Останній раз я бачив міс Фокс в саду... Вона...

Я не став слухати, що вона там робила, бо вже і так закипав від злості. Вийшовши на вулицю, я поспішив в сад.

- Ах ти ж, негідник зубатий! Ти ж мало не зжер бідолашну кішку! Як ти міг?! Тільки спробуй знову відкрити свою пащеку на кішку, будеш замість неї мишей ловити! Ти мене зрозумів, паскуднику?! - Сердилась Корделя Фокс, лупцюючи червоним кімнатним капцем по грізній морді демона - охоронця, що своїм виглядом дуже нагадував чорну, велику собацюру.

 Побачивши цю картину маслом, я ледь стримався, щоб не розсміятись. Вся злість з мене миттєво випарувалась. Фокс досі була вдягнута в піжаму і халат, але вже примудрилась накоїти справ.

- Корделіє, ти нічого не хочеш мені розповісти? - Поцікавився я, старанно надаючи своєму голосу суворості.

- А я що? Я нічого... Просто книгу взяла почитати в твоїй бібліотеці, - відповіла відьмочка, вдаючи з себе святу невинність.

- Ага... І випадково ця книга виявилась саме тією, де містяться закляття з чорної магії... - Сказав я, підійнявши брову.

- Саме так, Блейку. Я зовсім випадково прочитала одне з них і оп... З'явилися ці два хулігани. Я вже кілька годин з ними морочусь... Зроби щось з ними, Дереку, бо у мене вже здають нерви.

- А це вже ні, Корделіє. Сама наробила справ, сама з ними і розбирайся. Я жахливо стомився. Хочу їсти і спати, - відповів я, збираючись піти геть.

- А як же я? Що мені робити з цими страшками? - Жалібно поцікавилась відьмочка, надувши губи.

- Не знаю... Що хочеш, те і роби. Коли ти вирішила викликати демонів - охоронців, то не питала у мене на це дозволу, а тепер розбирайся з ними сама, Фокс. 

- Ти злий і безсердечний, Блейку! Ти збираєшся покинути нещасну, беззахисну дівчину в біді! - Заявила Корделія.

- Фокс, ти - не нещасна дівчина в біді. Ти - капосна відьма і небесна кара на мою бідолашну голову, - важко зітхнувши, промовив я і пішов геть, залишивши цю біду зеленооку розбиратись з тим, що вона накоїла.

- Йолоп бездушний! - Прилетіло мені в спину від ображеної відьми.