9 Корделія Фокс

Я й оком кліпнути не встигла, як герцог зник, а наступної миті опинився поряд з одним із магів і той, схопившись за горло, повалився на підлогу.

Блейк рухався так швидко, що я не встигала за ним слідкувати. Судячи з того, що я зараз бачила, Дерек Блейк був одним із тих небагатьох магів, що вміли битися, не використовуючи власну магію.

Завдяки своїй неймовірній фізичній силі і швидкості та надзвичайно важким тренуванням, вони могли протистояти магам.

Таких бійців називали вбивцями магів. Щоб активувати магію обо використати якесь закляття, потрібен був час, а вбивці магів не давали їм такої розкоші.

Таке відкриття мене дуже шокувало, вразило і навіть трохи налякало. Я звикла до того, що Дерек Блейк - це багатенький, зухвалий, легковажний і родовитий красунчик і навіть уявити собі не могла того, на скільки він сильний і небезпечний.

В лічені миті розібравшись з моїми непроханими гостями, Блейк повернувся до мене.

- Я ж казав, Фокс, що все буде добре, - трохи захекавшись, промовив Блейк.

- А ти вмієш вражати, Дереку... Хто б міг подумати, що великий герцог Блейк - це не тільки могутній темний маг, а ще й тренований вбивця магів.

- Я такий, Корделіє... Дідько! Зараз тут все вибухне до біса! - Промовивши це, Дерек Блейк схопив мене і міцно обійняв.

Я так розгубилась через його поведінку, що невідразу зрозуміла те, про що він щойно сказав. 

Що?! Мій будиночок і лабораторія зараз вибухнуть?! Що нам робити?!

Кои почувся наростаючий  гул, що свідчив про те, що активовано вибуховий магічний артефакт, який блокує будинок, щоб з нього ніхто не втік, я міцніше притислась до Блейка.

Я думала про те, що якщо вже прощатися із життям, то краще це робити в обіймах красунчика.

Тієї ж миті на плечі у Дерека Блейка спалахнуло одне із його дивних татуювань і все довкола нас закрутилось.

Я замружила очі і міцніше схопилась за герцога. Судячи з усього, у Дерека Блейка на плечі було магічне татуювання, що могло миттєво перемістити його в інше місце.

Герцог дуже ризикував, намагаючись прихопити і мене собою, бо воно було розраховано на одну людину. Існувала величезна ймовірність того, що нас зараз могло просто розплющити.

Коли все навкруги перестало вертітись, я розплющила очі і побачила, що ми з Дереком Блейком стояли, обійнявшись, посеред розкішної вітальні, де пили чай поважні аристократки.

Наша з Блейком неочікувана поява так їх вразила і налякала, що дехто з них навіть заверещав.

Звісно, що вигляд у нас з герцогом був, м'яко кажучи, ненайкращим. Дерек Блейк був в одному рушнику, демонструючи всім своє ідеальне, треноване тіло і я в  червоній, шовковій піжамі з розтріпаним волоссям.

Не важко було здогадатись про те, що вони могли про нас подумати.

-  Де ми зараз знаходимось? - Тихенько поцікавилась я у герцога.

- Ми зараз в родовому маєтку родини Блейк.... Сто чортів і демонів, я геть забув, що моя мама сьогодні вирішила влаштувати чаювання, - важко зітхнувши, відповів Дерек.

- Схоже, що наша поява всіх дуже вразила... - Сказала я, намагаючись не дивитись на аристокрток.

- Вибачте, леді, що завадили вашому чаюванню... У моєї хорошої знайомої щойно вибухнув будинок. Ми з нею дивом врятувались, - сказавши це, герцог випустив мене з обіймів і взявши за руку, повів на другий поверх.

За нашими спинами чулися зойки і шоковані жіночі голоси.

- Блейку, я підозрюю, що твоя аристократична репутація щойно дуже постраждала. Подумати тільки... Високородний герцог майже голий, що обіймається з відьмою в непристойній піжамі.

- Дрібниці... З моїми грішми я можу не хвилюватись про репутацію. Головне, що ми з тобою вибрались з пастки живими і неушкодженими.

- Це точно... Дереку, дякую, що врятував мене. Правда, тепер я стала безхатьком...

- Поки що ти поживеш у мене. Маєток Блейків чудово охороняється. Враховуючи останні події, захист тобі точно не завадить. Коли все це закінчиться, я куплю тобі будинок. Про це не хвилюйся.

- Ловлю тебе на слові, Блейку. Стоп! А що скаже твоя мама, коли дізнається, що я житиму тут?

- Я їй все поясню. Думаю, що мама не буде проти.

- Дуже на це сподіваюсь...

-  Я знайду тобі якийсь одяг в гардеробі у моєї мами. Трохи відпочинь... Дорогою в управління ми купимо тобі новий одяг і взуття. Це тепер буде твоя кімната, - промовивши це, Дрейк відчинив двері в одну із гостьових спалень.

- Добре... Дякую тобі за все, - сказала я, зайшовши в кімнату.

Першим, що я зробила - це прийняла душ. Хотілося змити із себе всі проблеми і стрес.

Мені дуже хотілось заплакати, але я цього собі не дозволила, бо відьми не плачуть. Вони мстяться.