6 Корделія Фокс

Вечером, коли закінчився мій перший робочий день в управлінні, Дерек Блейк відвіз мене додому, суворо наказавши нікуди вночі не висовуватись.

Виявилося, що цей аристократичний паскудник чудово знав про мої періодичні походеньки до місцевих контрабандистів, у яких я купувала різні заборонені інгредієнти для своїх дослідів.

Пообіцявши Блейку, що нікуди не піду, я повечеряла, прийняла душ і перевдягнулась в піжаму. Вмостившись на дивані у вітальні, я взяла блокнот і олівець та почала згадувати своїх однокласниць із відьомської школи.

Також я намагалась пригадати, що могло бути спільного у двох моїх зниклих знайомих відьом.

Схоже, що сьоодні у мене був дуже насичений день, бо я дуже швидко заснула навіть не діставшись до спальні.

Вранці мене розбудив стук у двері. Прокинувшись у вітальні на дивані, я не відразу зрозуміла, де я знаходилась.

Лаючись, я встала з дивана, накинула на себе халат  і пішла відчиняти. Я була впевнена у тому, що це припхався Блейк, щоб забрати мене на роботу в управління магічного праопорядку.

Я вже навіть приготувалась вислухати від нього чергову порцію нотацій, бо я тільки прокинулась і ще не зібралась.

Побачивши на порозі свого хорошого, давнього друга ще з часів академії магії, Джеймса Ворена, я дуже здивувалась.

- Привіт, Корді, - радісно промовив королівський зіллєвар.

- Привіт, Джеймсе... Чесно кажучи, я не очікувала побачити тебе вранці у себе вдома, - сказала я, впускаючи друга в дім.

- Пригостиш чаєм, Корді? Я прихопив твої улюблені шоколадні кекси.

- Звісно пригощу. Ходімо на кухню. Тільки у мене мало часу, бо я вже маю йти.

- Я не заберу у тебе багато часу, - запевнив мене друг, сідаючи за кухонний стіл.

- Що тебе привело до мене? Сумніваюсь, що це чай, - сказала я, ставлячи грітися чайник.

- Корді, до мене дійшли якісь дивні чутки проте, що ти працюєш на того поганця, Дерека Блейка, - промовив Джеймс, знявши свої окуляри.

Мій друг завжди знімав окуляри і починав крутити їх в руках, коли нервував. Така його поведінка завжди мене веселила, але не цього разу.

Сьогодні Джеймс здався мені якимось аж надто напруженим і схвильованим.

- Друже, я пішла працювати в управління, щоб допомогти розібратись з тим хаосом, що зараз коїться в столиці нашого королівства. Я думаю, що ти знаєш про все це.

- Ще скажи, що ти зробила це добровільно! Я більше, ніж впевнений у тому, що цей гад тебе якось змусив допомагати йому. Корді, я теж маю деякй вплив і зможу захистити тебе від Блейка.

- Джеймсе, чому ти вирішив, що наш герцог змусив мене? - Запитала я, ставлячи на стіл чай.

- Бо ти б ніколи не пішла б добровільно працювати разом з Дереком Блейком. Ми ще з часів навчання в в академії магії посиійно з ним ворогували. Хіба ти вже забулась про це, Корді? Ти ж чудово знєш, що він зухвалий і підлий гівнюк.

- Джеймсе, часи змінюються і ... - Почала я, але так і замовкла.

Коли я побачила на порозі своєї кухні герцога Дерека Блейка з мокрим волоссям і в одному рушнику на бедрах, то у мене взагалі мову відібрало. Таке трапилось зі мною вперше в житті.

- Доброго ранку, читириокий, - промовив Блейк, сіаючи за стіл поруч зі мною.

- Що?! Що ти тут робиш, негіднику?! Ще й в такому вигляді?! - Заверещав Джеймс, вдягнувши окуляри.

- Увімкни мізки, блазню. І спробуй здогадатись про те, чим могли займатись чоловік і жінка вночі. Разом. В одній кімнаті. Якщо ти подумав, що ми з Корделією читали книги, грали в шахи чи обговорювали її досліди, то ти дуже помилився.