5 Корделія Фокс

Побачивши, що зелений страшко кинувся на мене, я активувала свою отруйну магію.

Моя магічна лоза дуже швидко схопила чудовисько, але ця падлюка хвостата виявилася значно сильнішою, ніж я думала.

Отрута була заслабкою і монстр почав вириватись. Я на деякий час знерухомила страшка. У мене було кілька хвилин, щоб вирішити, як діяти далі.

Спробувати застосувати до нього іншу отруту чи використати використати вибухове зілля свого власного приготування?

Поки я думала, з'явився Дерек Блейк і пальнув по монстру своїми чорними блискавками.

А тоді, як почав читати мені нотації... Якби його не відволікли, то це затягнулося б надовго.

Коли з'явились криміналісти, я почала разом з ними оглядати оранжерею. Крім тіла монстра там більше нічого дивного не знайшлося.

Від тієї жахливої магії, що я відчула, коли тільки прийшла, не залишилося і сліду.

Коли я вийшла з оранжереї, то побачила, як Блейк розмовляв з донькою графині Бішоп і її подружками.

Ці наївні дурепи обступили герцога зі всіх сторін і так на нього витріщались, як на диво якесь.

Знали б ці пришелепкуваті кози, який жахливий характер у Блейка чи побачили б, як він лютує, то тікали б від нього так, що за ними аж куріло.

А цей паскудник білобрисий стоїть, пишається, хвоста розпустив... Тьфу! Аж дивитись бридко.

- Ваша світлосте, ви такий сильний і мужній, - щебетала донька графині, кліпаючи віями.

Ще б трохи і у цієї дурної курки слилина з рота потекла б. 

- Я самий звичайний бойовий маг, але обіцяю зробити все, щоб захистити вас, - заявив цей високородний бовдур.

- Ваша світлосте, може приділите мені хвилинку вашого дорогоцінного часу? - поцікавилась я, підійшовши ближче до Блейка.

- Вибачте, леді. Мені вже час повертатись до роботи, - вклонившись, промовив Дерек Блейк і якось дивно зиркнув на мене.

- Чого тобі, Фокс? - Запитав він, щойно ми відійшли подалі від молодих аристократок.

- Хотіла сказати, що я вже оглянула ту кляту оранжерею і нічого цікавого чи підозрілого там не знайшла. Може, поїдемо додому до цієї відьми. Ти ж знаєш її ім'я і адресу?

- Так, знаю. Це Адель Моран...

- Адель? Не може бути... З нею я теж навчалась у відьомській школі, - здивовано промовила я.

- Дуже дивний збіг... Ми зараз поїдемо до неї додому, але ти маєш триматися поряд зі мною, бо мені все це дуже не подобається. Крім того, подумай, чи було щось спільне у цих двох відьом. 

- Спільне? Навіть не знаю... Вони були обох сильні і талановиті... Так відразу більше нічого в голову і не приходить... Треба подумати.

- От і подумай над цим, Корделіє. Можливо це допоможе нам зрозуміти, чому зникли саме ці відьми. І ще... Напиши мені список своїх однокласниць із відьомської школи, - сказав герцог, допомагаючи мені сісти в карету.

Коли ми під'їхали до будинку, в якому мешкала Адель, то побачили жахливу пожежу.