Розділ 23

Ніна ніколи не думала, що ненавидить ранки. Зазвичай вона ліниво потягувалая в ліжку в ті рідкісні моменти, коли не запізнювалася на роботу. Але чим ближче був кінець курсів, тим менше їй хотілося прокидатися, адже це означало б, що вона на день ближче від поїздки додому. А додому їй зовсім не хотілося. Тут у неї було все. Друзі, заняття і прекрасний вид з вікна. Хіба це не могло тривати вічно? 

Ніна ховалася під ковдрою намагаючись продовжити цей стан релаксу, але щось впало на її ліжко. Алія дивилася грайливим поглядом і усміхалася.

— Що це? 

Ніна вертіла конверт у руках в спробах здогадатися, що всередині.

— Відкрий і дізнаєшся. Думаю, всьому хостелу цікаво.

Ніна насупила брови нерозуміючи на що натякає подруга.

— Ага, ага. Вчора твій байкер приїжджав. Десь годину під вікнами викрутаси робив, побудив половину гостей.

Брови дівчини здивовано піднялися до гори. Швидко вилізла з ліжка і підбігла до вікна.

— І що ти там побачити хочеш?

Ніна не знала, просто витріщалася на бруківку перед готелем, ніби та могла розповісти їй якісь секрети. Але та мовчала, і вітер ганяв жовте листя по ній.

— Твій Лев може і лицар, але чекати до ранку не став, - продовжила Алія. — Довелося мені спуститися і наказати, щоб їхав додому. Бо ти ще та спляча красуня, навіть і вухом не повела, хоча ревів його байк добряче.

Ніні стало якось ніяково. Вона на мить перетворилася на героїню улюбленого фільму, але (це ж треба!) проспала все найцікавіше. 

— Оце так сон.

— Та не кажи. Не вірила я, що можна так міцно спати. Але тепер вірю. Тож, відкривай листа, мені ж цікаво, що він там тобі написав.

Ніна швиденько забрался в ліжко і прийнялася вертіти конверт. Він пахнув димом і моторною оливою. Так дивно, що ці не романтичні запахи підігрівали в ній цікавість. Вона обережно надірвала конверт і звідти випав звичайний аркуш паперу.

Чекатиму сьогодні ввечері. Одягнися тепло. Сподіваюся ти не боїшся висоти.

Ніна прочитала послання тричі. Щоб це все могло означати? І про яку висоту йде мова? Вона звісно мало чого боялася, але що як це буде занадто високо. А вище десятого поверху Ніна ніколи не підіймалася. Захват в перемішку з очікуванням змушував її нервувати.

Алія примостилася зкраєчку, зазираючи до записки. А що, має право. Власне і саму записку Ніна отримала завдяки їй.

— Романтична вечеря на даху, — підсумувала подруга.

— Думаєш?

— Ставлю десятку.

Ніна у відповідь нічого не ставила. Лише роздумувала чи готова вона поринути в пригоди настільки. Адже романтична вечеря це вже серйозно. Але зрештою, в неї ніколи не було курортних романів. Може, Львів і не курортне містечко, але саме тут з нею багато чого трапилося вперше.

— І що мені одягти?

— Не про те думаєш, подруго. Ми вже запізнюємося. Про романтік подбаємо після заняття. 

Ох, що ж. Тут і дійсно все відбувається в неї вперше. На заняття вона ще ніколи не запізнювалася. 

Зате на сьогодні у них була робота із сирними кремами. На цьому Ніна вже давно собаку з’їла. Так, варто уточнити, що жодна тварина не постраждала. Як і сама Ніна. Цього дня їй все давалося завиграшки. Підхопивши цю хвилю, вона так само легко і на побачення зібралася. Тепла чорна сукня, високі чоботи, коротка куртка зі штучним хутром.

— Подруга байкера класична, — схвалила Алія. — Шолом ще доведеться вдягти. Не найприємніший аксесуар, але без нього щоб навіть не думала…

— Навіть не думаю.

Про що Ніна думала, так це що і в шоломі їй буде страшнувато нестися вечірнім Львовом на страхітливій металевій конструкції з двигуном, від звуку якого їй досі вуха закладало. Але ж вона буде за широкою спиною досвідченого байкера. І на неї чекала вечеря в якомусь високому таємничому місці. 

Коли вона спустилася, Лев уже був на парковці. Простягнув їй чорний шолом з білими смужками. Він здався Ніні важезним, та вона подякувала і одразу ж вдягла. А вже потім подумала, що спершу варто було зав’язати волосся.

Чи то Лев умисно їхав повільніше звичайного, чи йому просто ніяк було розігнатися на жвавих вечірніх дорогах, та дівчина була цьому рада. Вона бачила лише спину Лева, а ще — великі сніжинки, які летіли їм назустріч, і вогні цього великого міста, багато розмитих різнокольорових вогників.

Ще більше Ніна зраділа, коли вони нарешті зупинилися. Лев допоміг зняти шолом з мінімальною шкодою для укладки Ніни. Злегка торкнувся до її губ своїми. Насправді, більше бородою, ніж губами. Та борода ця виявилася на дотик м’якшою і приємнішою, ніж на вигляд. 

— Приїхали, — він вказав поглядом на високу цегляну вежу перед ними. — Тепер на нас чекає багато сходинок нагору. Але вид на вечірнє місто того вартий, повір. 

Ніна без проблем повірила і без скигління здолала разом зі своїм байкером цю останню перешкоду, яка розділяла їх не лише з видом на місто, але і з вечерею. 

«М’яса, хочу багато м’яса, — тільки й могла думати дорогою вгору. — І ніяких десертів».

— Колись це була водонапірна вежа, — Лев відсунув для Ніни важкий дерев’яний стілець з оксамитовою обивкою.