Розділ 22. Все, що ви хотіли спитати про цукор

«Як не дивно, під час своїх львівських курсів я маю більше вільного часу, і головне, енергії, ніж навіть вдома у вихідні. Тож додам у цей блог кілька інтерактивчиків. Сьогодні відповідатиму на всі ваші питання про цукор. О, і мені цікаво, які почуття він у вас викликає? Натисніть одну з цих кнопочок:

• любов
• страх
• пристрасть
• відраза

Результати опитування як і відповіді на ваші питання викладу ввечері. А зараз на мене чекають кілька годин смачних викрутасів з листковим тістом». 

День, який Ніна так бадьора почала зі свого блогу, далі приніс їй багато годин виснажливої практики. Здавалося, листкове тісто за щось на неї сердилося, бо все, що так легко давалося її одногрупникам, дівчині доводилося довго вимучувати, дещо й переробляти з нуля. 

«Та я ж круасани щодня випікаю! Що зі мною не так сьогодні?» 

— Здається, в когось леви на байках гуркотять в голові, — підколола Алія. — Довгенько ж ви вчора там просиділи. 

— А ти не ревнуй, заміжня жінко, — вступився за Ніну Андрій. — Давай краще допоможемо. 

На такий акт милосердя Ніна й не сподівалася. Та нові друзі таки допомогли їй загорнути охайні штруделі з різними начинками. Щодо інших одногрупників, то вони лиш скоса поглядали на цю співпрацю. Вони поділилися на дві окремі групки, і ніхто не висловлював бажання знайомитися з Ніною ближче чи, тим паче, допомагати їй.

Після випікання куратори, яких сьогодні було двоє, дегустували й коментували випічку кожного з учасників. І попри всі складнощі приготування, Ніні дісталися переважно схвальні слова. 

— З мене пиво! — вона обійняла Андрія й Алію на виході з ресторану. — Чи кава, чи що ви п’єте о такій порі. 

— Не відмовлюся, звісно. Та, щоб ти розуміла, я допомагав не заради винагороди, — поспішив уточнити Андрій.

— А мені просто боляче було дивитися на твої сьогоднішні безуспішні потуги, — коли Алія закочувала очі, Ніна всерйоз лякалася, що вони вже не повернуться назад, а на неї так і дивитимуться дві вологі білі кульки, наче в фільмах жахів. 

Та ось подруга знову ставала сама собою, з добрим теплим поглядом, хоча слова її сьогодні були щедро приправлені перцем. 

— І, так, я теж не відмовлюся … від чашки какао на кокосовому молоці.

Вдячність Ніни супроводжувалася і таємним бажанням знову зустріти Лева. Друзі це добре розуміли, та більше ні словом не натякали. Але ніхто з байкерів за вечір так і не з’явився у пабі. 

«Тим краще. Мені ж іще на питання читачів відповідати».

Блог теж додав розчарування. Та ж і Ніна часто розчаровувала підписників нерегулярністю постингу. В опитуванні взяли участь лише дванадцять людей. Одним з них був пан Всеволод. 

«Пристасть» — він єдиний натиснув цю кнопку.

«Ти ж кондитер, — знизала плечима Ніна. — Все логічно»

«Несподівано багато голосів набрала кнопка «страх». Що ж, можливо, мої відповіді на ваші питання трохи його розвіють. Щодо мене, то я натиснула «любов» — така моя цукрова асоціація». 

Коли Ніна відкрила запитання, побачила, що всі вони від одного читача з коротким підписом Lion і чорним байком на аві. 

«Чому буряковий цукор так демонізують? Це ж просто шматочки овоча», — Ніна тихо посміхалася екрану, читаючи це питання. Не хотіла нарватися на чергові коментарі Алії. 

«Я теж саме так сприймаю цукор з дитинства, — почала вона свою відповідь. — Коли мама питала мене після школи, чи їла я на обід овочі, я перераховувала все, що було в салаті і говорила, що пила чай з овочами. Зрештою, нам шкодить не самі солодкі кристалики з буряка, а коли дозволяємо їх собі надміру».