Розділ 19. Загірка кава

«Краще б своїх круасанів поїла, — Ніна агресивно розчісувала сплутані кінчики волосся в підсобці «Зефірки». — Тільки даремно укладку зіпсувала», — заплела тугу французську косу. 

Наче на підтвердження її слів у шлунку неприємно підскочили лосось з помідором. Ніна скривилася, але, глянувши з кухонних дверей на спину пана Всеволода, почувши його рівний приємний голос, в якому відчувалась і незмінна усмішка, спробувала налаштуватися на такий же клієнторієнтований лад. 

— Моє щастя, що ти до хвилини пунктуальна, — шеф простягнув їй робочий фартук. — В дві руки тут важкувато все встигати. 

— Та трохи, — Ніна стала поряд з ним, готова до активної роботи. 

— Тому я залишаюся з тобою до вечора, — підморгнув їй між витрушуванням фільтра і заливанням води в кавоварку.

— У Вас же ще справи? Ви говорили…

— Попереносив усе. Саму тебе не покину. І досить вже мені викати. 

В пообідні години стояло звичне затишшя. Лише два зайнятих столики. Ніхто не товпився біля прилавку. Нікого не видно було й біля входу. Тільки вітер час від часу кидався у вікна жмутками мокрого листя і краплями наростаючого дощу.

— Ох і Наталка, — пан Всеволод скористався моментом, щоб присісти й відпити кави. — То на вівторок їй вихідний, то вже на сьогодні. А в мене саме цього ранку важлива зустріч давно запланована була. Покинули тебе саму на такі шалені години.

— То нічого, — Ніна всією своєю мімікою намагалася зобразити бадьорість. — Знаєте, в домі, де я живу, досі функціонує один з тих маленьких магазинчиків, де одна продавчиня цілісінький день всім усе подає, зважує, рахує і ще краєм ока стежить, щоб хто чого не вкинув собі в кишеню. То, чесно Вам кажу, у мене навіть сьогодні була і близько не така завантаженість. 

— Насмішиила! Це, певно, одна з тих продавчинь, яка дивиться на тебе незмигним поглядом і запитує: «А Вам що?» 

— В моєму випадку: «А Вам що, жіночко?»,  — надто голосно додала Ніна, не помітивши, що до них саме підходила одна із панянок, які вже з годину кавували за столиком біля вікна.

— Мені два круасани з собою, — клієнтка тицьнула пальцем у скло навпроти фісташкових круасанів. — У вас все надзвичайно смачно, тільки, от будь ласка, не псуйте враження про заклад оцим своїм «жіночко». 

— Вибачте, — знітилася Ніна. — Ось ваші круасани з фісташковою пастою. Дякую. Гарного дня. 

Пан Всеволод давився сміхом, схилявся за прилавком і прикривав рот кулаком. 

— Добалакались, жіночко? — сказав, коли клієнтка з круасанами повернулася до свого столика. 

— Ох і незручно, — Ніна опустила очі й відчула, що давно вже так не шарілася, як цієї миті. 

— Нічого, жіночко, нічого, — він піднявся і злегка поплескав її по спині. — З ким не буває робочих факапів. Саме тому у мене є пропозиція по підвищенню кваліфікації. Але про це пізніше, бо, здається, но нас насувається лавина голодних екскурсантів. 

Знадвору й справді стало аж надто людно. 

«Суботні безкоштовні екскурсії містом, — згадала Ніна про нещодавну ініціативу місцевого історичного товариства. — Як добре, що ваш маршрут пролягає повз нашу «Зефірку». 

— Ще ніколи так не радів завершенню робочого дня, — ввечері пан Всеволод сам перевернув табличку на дверях написом «Зачинено» надвір. — Зробити тобі кави? Посидимо трохи, переведемо подих, якраз розкажу, що обіцяв. 

— Зробіть… будь-ласка, — Ніна хотіла було сказати, що після обіду каву не п’є, але зараз відчувала, що нічого іншого й не хоче.

— В нас сьогодні якийсь день неузгоджених звертань. То «жіночко», то до мене знов на «Ви», — говорив уже біля кавоварки. 

— Ам-м, та… — Ніна справді не пам’ятала, коли вони переходили на «ти». 

— Просто чорну чи щось додати? 

— Чорну, просто чорну. А Вам…тобі щось взяти до кави? 

— А що там залишилося  в нас? Такий день, я думав, там і крихти вже повибирали. 

— Є якраз два круасанчики без начинки. І пісочного печива чимало. Сьогодні щось ним ніхто не цікавився. 

— Бери все на наш столик.

«Наш столик», —  Ніні подобалося, як це звучало.

Коли пан Всеволод поставив перед нею каву і сів навпроти, вона вже й забула, що на неї чекала ділова розмова. Але перший ковток загарячого і загіркого на її смак напою разом з першою фразою начальника швидко нагадали їй про це:

— Хочу відправити вас із Наталкою на тижневі курси до Львову. Тільки спочатку одна, потім — друга. Вас обох одночасно мені ніяк не замінити. 

— До Львову? — Ніна просяяла. — Ніколи ще там не була. На цілий тиждень!

— То ти згодна? Бо примушувати я ж не стану. Просто мені запропонували два місця, то я й погодився, ще не питавши ні тебе, ні Наталку. 

— Я дуже згодна, — аж надто активно кивала Ніна. — Тобто, згодна і дуже рада. Готова їхати хоч зараз! 

— Мені подобається твій потяг до навчання, — пан Всеволод відкрив календар на своєму смартфоні. — Бо перша з вас має прибути туди вже наступної середи. — І, я так розумію, першою хочеш бути ти?