Розділ 11 Відкладений десерт

Ніна все вагалася: залишити букет на роботі чи понести додому? З одного боку, гарне робоче місце додавало натхнення. З іншого — її орендована квартира теж потребувала яскравих барв, і рожеві лілії їх би додали. Тож дівчина вирішила завтра натякнути пану Всеволоду про квіти (адже вітрина мала бути привабливою!), а свій букет від Олексія Романовича забрала з собою.

Лілії приємно огортали п'янким ароматом. Ніна глибоко вдихнула — і аж у носі засвербіло. Схоже, перець ще довго про себе нагадуватиме.

— До завтра, пане Всеволоде, і не забудьте про гарбузи!

Що відповіло керівництво, Ніна вже не почула, адже вся її увага була прикута до Олексія, який чекав біля кав'ярні. А він умів дивувати! Ніби й не було того дещо скутого сімейного лікаря в білому халаті. Олексій Романович був одягнутий у чорний костюм із гострими стрілками на штанях. Такі стрілки завжди прасувала Нінина мати для батька. Цікаво, чи робив їх сам Олексій? Ніна спробувала уявити цю картину і, схоже, трохи замріялася.

— То що скажеш?

А що вона мала сказати? Перед цим же точно мало бути ще якесь запитання? Ніна сором’язливо усміхнулася й кивнула, сподіваючись, що щойно погодилася на щось приємне.

Олексій Романович відчинив перед нею дверцята свого автомобіля, і Ніна ледь не випалила головне запитання, що крутилося на язиці: «А я думала, лікарі мало заробляють». Ніна не надто зналася на технічній крутості авто, але зовнішні переваги її вражали: чорний глянцевий блиск, великі габарити, бездоганно чисті дзеркала. Шкіряні сидіння приємно рипіли, а в салоні пахло чимось вишуканим, що Ніна ніяк не могла розгадати.

Одягнена по-простому — у вузьких джинсах та легкій кофтині, — Ніна почувалася в цій автівці щонайменше незручно. Вона побоювалася й того, що містер О (бо просто сімейним лікарем його тепер вже й не назвеш) повезе її кудись, де вона почуватиметься ще недоречніше. Ніна прикусила губу в здогадах, куди ж вони прямують, і подумки раділа, що прихопила з собою букет, у якому можна було сховати почервоніле від ніяковості обличчя.

— Кажуть там неймовірні десерти, але відверто краще за твої десерти навряд щось може бути. 

Ніна не любила підлабузництва, але увага Олексія була їй приємна. Єдине, що заважало насолоджуватися моментом — постійне бажання чихати, яке псувало весь романтичний настрій. Врешті решт Ніна не втрималася. 

— Пчхи. 

— Ти не застудилася? — з Олексія-романтика він швидко став знову Олексієм-сімейником. Але навіть це видавалося приємним. — Закрити вікно?

Легким порухом пальця він натиснув кнопку і вікно біля Ніни зачинилося. Ось тільки чи не стало від того гірше? На щастя їхали вони недовго. Дівчина намагалася вгадати куди вони прямують, але в цьому районі міста вона бувала рідко, краще сказати, майже ніколи, тож уявлення не мала які сюрпризи тут для неї приготував Олексій. Автівка припаркувалася поруч з невеличким і, судячи з вітрини, доволі скромним закладом. Ніна полегшено видихнула: схоже, всі ці переодягання були лише для неї, а не через вимушений дрескод. Ще один плюсик, який дівчина зарахувала на користь Олексія.

Той швидко оббіг автівку, подав їй руку, і за мить перед ними відчинилися двері затишного закладу з гучною назвою «Париж». Про Париж тут нагадували хіба що намальовані на стінах пейзажі. Вони сіли поблизу «Ейфелевої вежі», подалі від інших відвідувачів.

— Скажу по секрету, — Олексій нахилився ближче до Ніни, — з французького тут лише назва, — і передав їй меню.

І дійсно: серед страв можна було побачити як швейцарське фондю, так і англійський велінгтон. Ніна не стала вдаватися в деталі й замовила лише салат.

— Навіть не спробуєш жодного десерту?

— Не хочу псувати собі вечір.

Не казати ж йому, що від цього десерту залежить не лише те, чи повернуться вони сюди ще раз, а й те, чи проіснують їхні стосунки довше за одне побачення! Так хотілося дати ще один шанс, ще одну надію. Або хоча б не ставити крапку, коли все так добре почалося.

— Думаєш, усі їхні відгуки куплені й смачно тут не готують?

— Скоріше боюся засмутитися, що існують десерти, кращі за мої, — схитрувала Ніна.

Тепер настала черга широко усміхатися Олексію. 

— Мені подобається твоя впевненість, — він повернув меню офіціанту, який саме приніс вазу для квітів і поставив її посеред столу. — Але я сподіваюся, у нас ще буде нагода скуштувати тут не один десерт.

Його долоня торкнулася її руки, і дівчину ніби обдало жаром. Ніна відчула, як серце шалено закалатало в грудях. Чи не натяк це на те, що він розраховує на нові зустрічі? Можливо, вона й не чекала таких сміливих обіцянок, але яскраві плями рум'янцю на щоках видавали її збентеження.

— Пчхи!

А ось це було зовсім недоречно. Ніна швидко висмикнула руку й гарячково потягнулася за серветкою.

— Але якщо ми будемо кожного разу куштувати десерти під час зустрічей, я можу стати в два рази більшою, і мені може знадобитися лікар.

— Він вже тут, — віджартувався Олексій, — ваш сімейний лікар завжди радий прийти на допомогу.

Дівчина знову потягнулася за серветкою. Очі сльозилися і вона не могла зрозуміти чому.