Розділ 10. Кава з вершковим сиром

—  Дівчата, ви це бачили? —  завжди такий суворий і поважний пан Всеволод постав перед Ніною й Наталкою з якоюсь підлітковою посмішкою й бісиками в очах. 

Він повернув до них екран свого смартфона. На відео без звуку з перших кадрів впізнавалася “Зефірка”.

—  Що це? —  стурбовано спитала Ніна, яка першим ділом подумала про хейт. 

“Що вже знову кому не так?”

—  О, це дещо краще за будь-яку рекламу, —  пан Всеволод сяяв. —  Скидаю посилання. Тільки в навушниках дивіться. Можна навіть зараз. Ті два столики вже отримали свої замовлення?

Вражені Ніна з Наталкою лиш кивали, повністю втративши здатність говорити. Сам Пан Головний Тут в робочий час, хай навіть і в години затишшя, пропонував їм відлучитися, щоби що? Щоб подивитися якесь відео? І воно було явно не навчальним тренінгом. 

—  Ну то йдіть на кухню, а я вас тут підміню. Там десять хвилин всього, —  вказав він поглядом на смартфон, очевидно, маючи на увазі тривалість відео.

Дівчата включили прискорення і подивились за п’ять. Від початку обоє зрозуміли, що не хочуть слухати пихату балаканину ютубного пікапера аж так довго. Так, саме про те, як “підчепити” дівчину в кондитерській і було відео. Він рекомендував “полювати” саме в кондитерських або книгарнях-кав’ярнях тому що, за його логікою, на солодке і книжки злітається більше самотніх панночок, ніж на коктейлі десь у барі чи нічному клубі. Тож ні Ніна, ні Наталка не розділяли після перегляду піднесеного настрою пана Всеволода. Та, все ж, це справді була вигідна для них реклама. 

—  Пам’ятаю я замовлення цього Перчика, —  Наталка назвала його ніком з Ютубу, бо ж імені вони не знали. —  “Подвійний еспресо”, —  перекривила вона його голос. —  “І ні, мені не треба десерту”, —  вона вклала всю накипівшу агресію в перев’язування свого фартука. 

—  Стривай, —  Ніна притримала її за плече, щоб та не спішила повертатися до роботи. 

З дверей кухні перед ними відкрилася небачена досі картина: з паном Всеволодом фліртувала клієнтка! Тоненька рудоволоса фея в нюдовій віскозній сукенці безсоромно стріляла, ні, просто прострілювала його поглядом, ніжно посміхалася, і, схоже, вирішила розпитати про склад абсолютно кожного десерта.

—  Цікаво, що зрештою він їй порадить? —  прошепотіла Ніна.

—  Не схоже, щоб він щось радив, просто озвучує склад, —  Наталка теж спостерігала цю сцену, наче серіал. 

—  Йому не стане терпіння розказувати так про всі десерти, —  повела бровою Ніна.

І, справді, хоч пан Всеволод і вкладав у свої дії всю приязність та терплячість, зрештою, він дуже наполегливо запропонував прекрасній феї маленький ягідний тарт з меренгою. Й вона таки погодилась. 

—  Дивись, дивись! —  тепер уже Наталка стримала подругу від того, щоб вийти з кухні. —  Вона ж йому свій номер пише на серветці! О, ну хіба це не дно для дівчини? Чи це теж пікаперша, як той Перчик?

Ніна зупинилася, але думки її крутилися не навколо номера на серветці, а виключно біля меренги з ягодами. Їй подобалося таке готувати, а от їсти —  дуже рідко. 

“Але для тебе цей десерт має бути ідеальним, —  подумки звернулася вона до рудоволосої клієнтки. —  Ви з ним аж схожі. Червоні ягоди на бежевій хмаринці меренги. Що ж, треба визнати, пан Всеволод вміє подати і продати”.

—  Оце Ви нам підняли настрій, —  щойно феєчка відлетіла до свого столика, Наталка голосно заявила про їх з Ніною повернення на робочі місця. 

—  Тепер у нас буде навала клієнтів-пікаперів, —  Ніна відчувала, що теж має якось прокоментувати. —  Щоправда, якщо кожен з них замовлятиме лише подвійний еспресо, як цей Перчик, великої вигоди нам з того не буде. 

—  Ніночко, вигода може бути не лише фінансова, —  він розтягнув перед дівчиною серветку з кривуватими крупними цифрами. —  Мене запросили на інтерв’ю, як власника однієї з найпопулярніших кондитерських у місті. Ця мила дівчинка, Соля, —  він скосив очі в сторону столика з поїдачкою меренги, —  з нашого міського каналу. 

—  І Ютуб, і ТВ —  все у нас в кишені, —  зраділа цій новині Наталка. 

—  Тому не розслабляємося, —  пан Всеволод згадав про образ суворого начальника. —  І щоб все тут було ідеально. 

На цьому він сам зробив дві чашки кави, з якими пішов до столика Солі, де й залишився на тривалу розмову, яка, очевидно, була підготовкою до інтерв’ю. 

Попри заклики до ідеальності, Наталка черговий раз знайшла надповажну причину піти на півгодини раніше. І пан Всеволод її відпустив без щонайменших заперечень. Ніна ж тішила себе думкою про вечірнє побачення з лікарем, і це додавало їй сил не лише робити звичні справи, а й майже незмінно посміхатися. Що не оминуло уваги пана Всеволода.

—  Поділитеся причиною своєї радості? —  запитав він, приготувавши цього разу для неї велику чашку фільтр-кави.

Обійнявши долонями чашку, Ніна заміяно протягнула:

—  Та просто… подумала, що вже зовсім скоро осінь, —  в останню мить вона чомусь вирішила приховати справжню причину свого піднесеного настрою. —  Прохолода, яскраве листячко, додамо чогось гарбузового в меню…

—  Це вже можна, —  пан Всеволод і собі зробив кави.

Ніна посміхнулася ще й з того, що уявила, як в його судинах, та й у її власних також, циркулює не кров, а бурхлива густа кава.