Розділ 6. Шкідлива вечеря і корисний сніданок

Попри втому, Ніна запропонувала відзначити знайомство і зняти стрес за допомогою вина і тоненьких шматочків торту. Денис не відмовився. В процесі різкого підвищення рівня цукру в крові з’ясували, що у хлопця цього дня був доленосний день на роботі — його дизайн інтер’єру заміського клубу виграв конкурс, тож від завтра він буде керувати втіленням цього проєкту. 

— То презентація, то святкування — от і був цілий день не на зв’язку, — знову винуватий погляд блакитних очей. 

Ніна не мала сил його підбадьорювати, говорити, що він ні в чому не винен, натомість вона вже дещо сонним голосом протягла:

— Такий контрастний день: там перемога, а тут ці труби…

І запила ці слова великим ковтком вина. Страшенно хотілося спати. Денис же і їв, і пив наче умисно повільно. А говорив — багато й заголосно як на втомлену голову Ніни. Та вона не знала, як тепер спровадити гостя, якого сама ж і запросила. 

Привід знайшовся лише після того, як він осушив свій келих і прямо запропонував Ніні продовжити знімати стрес в ліжку. 

— Я провела день без води, — різко відповіла вона. — І все через те, що чужим інтер’єрам ти приділяв більше уваги, ніж своєму власному. Коли житло зйомне, це ще не означає, що після тебе хоч потоп!

Він пробував віджартовуватися, та настрій Ніни від того ставав лиш похмурішим. Вона буквально виштовхала його в двері і коробку з залишками торту змусила забрати. 

Здавалося, дівчина розігнала всю свою втому цією бурхливою сценою, та сон прийшов миттєво, щойно вона торкнулася щокою до подушки. 

На ранок весь світ навколо і саме життя здавалися світлішими й добрішими. Для початку з крану текла вода. Саме з крану, а не зі стелі чи з інших непризначених для цього місць. Ніна написала пану Всеволоду і Наталці, що на роботі з’явиться, і прийде раніше звичайного, аби швидше заповнити порожні полиці. 

Щойно Ніна опинилася на кухні “Зефірки”, відчула себе наче в іншому вимірі, в своєму, далеко від побутових проблем і людських драм. Але глибоко зануритись у цю свою стихію їй не вдалося — у дверях кухні з’явився пан Всеволод.

— Доброго ранку, — привітався він м’якшим, ніж зазвичай, голосом.

“Це що ж, побули тут без мене день, то вже й голосочок медовий, і навіть щось схоже на нормальну посмішку?” — подумки всміхнулася Ніна. Сама ж привіталася вдавано слабким голосом, але запевнила, що з нею вже все в порядку.

— Приніс вам йогурт, — він поставив на стіл невеличку широку пляшечку. — Без цукру, щоб шкідливій мікрофлорі було менше поживи.

— Та не залишилось там вже шкідливої, — Ніна вирішила говорити бадьоріше, бо ще до лікаря відправить.

— І там у списку вашому лайми були… Не знаю, навіщо вони вам, але я ще докупив, — пан Всеволод відкрив дверцята холодильника і продемонстрував забитий під зав’язку фруктовий відділ, де на видному місці зеленіли лайми. 

“Буду знати, що треба влаштовувати час від часу такий профілактичний день”, — продовжувала тихо радіти Ніна.

— Ви були в лікарні?

А ось і те, чого вона побоювалася.

— Ні, — відповіла мимоволі опустивши погляд.

— Відповідно, й аналізи не здавали? 

— Теж ні.

— Що ж, тоді до роботи я вас допустити не можу.

А ось і звичний суворий тон. 

— Зараз літо, по місту й так багато інфекцій гуляє, в річці взагалі знайшли кишкову паличку. Ви ж не були на річці?

— Ні, не була ні цього року. ні минулого, — Ніна нарешті змусила себе підняти очі.

Може, так вона буде переконливішою. Хоча битва вже виглядала програною.

— Це добре, — на секунду пан Всеволод, здавалося, розслабився.

Але наступні його слова прозвучали, як вже очікуваний вирок:

— Та все одно будь-що зі шлунком у нашій справі — це серйозно. Зараз ідете до свого сімейного лікаря, нічого від нього не приховуєте, — на цих словах він зробив особливий наголос, наче Ніна була з тих, хто постійно щось приховує. — Здаєте всі аналізи, які він призначить, оформляєте лікарняний за потреби. 

— А якщо все нормально? — обережно спитала Ніна.

— Якщо все нормально, показуєте мені заключення лікаря, яке підтвердить, що так і є. Й лише тоді повертаєтеся на цю кухню.

— А як же “Зефірка” ще день чи й більше без десертів?

— Що ж, — пан Всеволод забрав у Ніни фартук. — Доведеться мені побути на заміні.

На диво, він знову посміхався. І не саркастично, як зазвичай, а на диво приємно. 

— Але до осені даю вам завдання якомога краще зміцнити імунітет. І ще — не їсти в сумнівних закладах. З вересня матиму додаткові справи — мене запросили провести кілька майстер-класів на кондитерських курсах. “Кондитер + бариста” — так вони називатимуться. Тож на підміну тоді не розраховуйте.

— Як же це круто! Вітаю! — із захватом випалила Ніна.

— Дякую. До речі, нічого точно не обіцяю, тому що не я ж організатор, але можливо, лише можливо, я візьму туди й вас із Наталкою, як мінімум в ролі спікерів. Поділимося всі разом досвідом роботи у спальному районі. Як максимум — у вас буде свій майстер-клас.