Розділ 5 «Захер» зверху

Наступного дня Ніна на роботу не пішла. Пану Всеволоду збрехала, що схопила кишкову інфекцію. І це навіть могло б бути правдою — хай що там кажуть про магію східних спецій, її шлунок виявився до них не готовим. Та якби віртуозно Ніна не вигадувала виправдання, справа була зовсім в іншому.

Приймаючи ранковий душ, дівчина виявила, що вода тече не лише з крана, а й зі стелі. Спочатку подумала, що здалося. Ну бо хто з нас не уявляв себе зіркою світового масштабу, наспівуючи улюблені хіти й розмахуючи лійкою для душу? Буває, так захопишся купанням у променях слави, що потім витираєш калюжі не тільки з підлоги, а й зі стін.

Саме це Ніна й запідозрила, але тішити себе марними ілюзіями довго не довелося. Її затоплювали. Закинувши голову, вона спостерігала, як на стелі повільно розросталася мокра пляма, під якою вже загрозливо тріщала шпаклівка.

Тільки цього їй для повного щастя бракувало.

Ніна заїхала у квартиру пів року тому. Попри всі плюси — помірну орендну плату, зручний район і можливість у гарну погоду ходити на роботу пішки, — до житла додавався один величезний мінус: надокучлива власниця. Жіночка років п’ятдесяти мала забагато вільного часу, а головне — нестримне бажання навчити Ніну правильно хазяйнувати. 

Вперше вона зустріла Валентину Орестівну, повертаючись із роботи. Та хвацько намагалася відчинити двері тимчасово Ніниної квартири, не чекаючи ні запрошення, ні дозволу. Прийди Ніна на п’ять хвилин пізніше — і господарка без найменших докорів сумління вже вітала б її на кухні, розпиваючи чай з улюбленої чашки дівчини. Жінка абсолютно не відчувала провини. На відміну від орендарки, яка згодом змінила замки, щоб непрохані гості точно не чекали її вдома.

Та якщо цей жест і мав натякнути Валентині Орестівні, що їй тут не раді, схоже, вона сприйняла відмову як персональну образу. І за найменшої нагоди напрошувалася з перевірками: то показники газу їй подай, то лічильникам води потрібна термінова звірка. За ці пів року Ніна переконалася: мати власне житло — це справжня розкіш, і річ зовсім не в грошах, витрачених на його купівлю. Тиша та спокій у сучасних реаліях — це те, за що доводиться платити або коштами, або власними нервами.

На щастя, останні півтора місяця Валентина Орестівна свої рейди припинила. Чи то знайшла цікавіше заняття, чи нарешті зрозуміла просту істину: до чужого дому зі своїми порадами ходити не слід.

Тож тепер Ніна понад усе боялася, що така прикрість, як затоплена квартира, накличе на неї ще більшу біду, і вирішувати проблему треба було негайно. Що вона й зробила, вибігши на шостий поверх у чому мати родила — добре, що бодай встигла загорнутися в махровий халат. Дівчина стукала й дзвонила, та сусідів, схоже, не було вдома.

Проблема орендованого житла зовсім не в тому, що доводиться їздити, мов кочівник, з місця на місце, намагаючись утрамбувати всі свої пожитки у дві дорожні сумки. Ніна вважала це навіть плюсом, адже так чи інакше мусиш періодично влаштовувати собі розвантаження від мотлоху. «Викинь мотлох із життя» — цілком можна було б назвати її життєвим девізом.

Проблема полягала в іншому. За ці пів року дівчина так і не встигла познайомитися з сусідами. А найгірше — вони теж не знали її в обличчя. Тож, стукаючи в усі двері поспіль і намагаючись здобути контакти сусіда зверху, Ніні доводилося по десятому колу пояснювати, хто вона взагалі така.

Сусіди лише безпорадно розводили руками: мовляв, там теж живе квартирант, а хто він і звідки — ніхто не знав. Сусідка по сходовому майданчику порадила Ніні доєднатися до загального чату під’їзду. Яка ймовірність того, що той горе-квартирант там є? Якщо сама Ніна дізналася про існування цього чату хвилину тому! Утім, доводилося хапатися за будь-яку соломинку, коли тонеш у буквальному сенсі цього слова.

Терміново! Сусіди з квартири 23. Ви затоплюєте стояк!!!! 

Нащедро додала знаків оклику, щоб підкреслити терміновість повідомлення, і, звісно ж, виділила текст жирним. Хутко зреагувала лише сусідка знизу, якої, правда, вдома не було. Що й не дивно: хвилювалася, чи не затоплює вже її.

Ніна відписала їй, попутно шукаючи номер ЖЕКу чи сантехніка, а краще — два в одному.

Перекрийте воду!!!

Написувала все та сама сусідка — ніби кожен у цьому будинку знав, де перекривати воду! У Ніни ж навіть ключів від підвалу не було. Таки доведеться телефонувати Валентині Орестівні.

Дівчина подумки схрестила пальці, аби та не взяла слухавку. Тим часом вилила воду з тазика, намостила ганчірок і критично оцінила масштаби трагедії. Валентина Орестівна не відповіла. Саме в той час, коли вперше була потрібна.

Потрібен був план Б.

Її «план Б» мешкала на першому поверсі. А мешканці першого поверху завжди в курсі всього — батьківська наука. По-перше, бо під їхніми вікнами все чудово чути, а по-друге — на першому поверсі вічно якісь халепи: то каналізація в підвалі забилася, то труби системи опалення закорковані. Сусіди з першого поверху можуть вирішити все, або хоча б проблеми з трубами — це точно.

Чуйка Ніну не підвела. Світлана Аркадіївна хутко зателефонувала Василю. Сантехнік Василь прибіг майже одразу й, довго не розбираючись, позбавив води не лише весь стояк, а й цілий під’їзд. Добре, що до решти будинку дістатися не встиг — мусив гарячково бігти на інший виклик.