Розділ 3

Наталка сьогодні запізнювалася. З нею це траплялося не часто, але якщо траплялося, то раніше обіду її чекати не варто. Точно знову півночі свої тіктоки дивилася. Сьогодні, як не про карту бажань розповідатиме, так про магію ранку. Ніна в це не вірила. Щоб бажання здійснювалися треба робити кроки в потрібному напрямку, а амфірмації зранку хіба додають впевненості в своїх діях, але аж ніяк не прискорюють їх виконання.

Доки кавоварка шкварчала Ніна встигла підготувати вітрину. Сьогодні вона була наполовину порожня, чекали поставку продуктів, а доки та затримувалася, Ніна викручувалася, як могла. Напекла кексів і підготувала крем з того, що лишилося в холодильнику. На безриб’ї і рак риба. 

Зробивши все, що в її силах дівчина на хвильку зазирнула в телефон. Сьогодні о десятій мала бути пряма трансляція видатного шеф-кондитера. Ніні б хоч одним оком глянути, як він працює, в живу звісно ніяк, то хоч в Інстаграм подивитися. Відвідувачів нема, тож нікому і не заважатиме. Тільки-но сторінка завантажилася, як двері кондитерської скрипнули.

— Ви б, Ніно, краще роботою займалися.

Прийшла біда звідки не чекали. Пан Всеволод тут як тут опинився на порозі з купою коробок в руках. Ледь пропихнувся в двері, Ніна поспішила їх притримати, та вже не потрібно. Пан Всеволод все сам. Ні від кого допомоги не приймає, тільки чомусь потім жаліється, що ніхто нічого робити не хоче. А що ж тут зробиш, як за що не візьмися — все не так.

З пакунками пан Всеволод попрямував до кухні. Звалив все на стіл — розбирайся мов. Ніна і стала “розбиратися”. Мрійливо розкладала продукти, прогнозуючи чим цього тижня буде тішити відвідувачів. Але ні тобі манго, ні ананасів, жодної екзотики. І справа ж не в сезоні, пан Всеволод вперто ігнорував список, який Ніна раз за разом сунула йому до рук.

І що тепер? Має тридцять видів шоколаду від чорного до білого. І куди його стільки?

— Люди люблять класику, — ніби почув думки дівчини пан Всеволод.

— Та на одній класиці хіба довго проживеш. Хочеться ж чогось незвичайного, особливого.

— Ваше особливе боком мені виходить.

— Яким таким боком? — Ніна вперла руки в боки, готова захищати свої десерти до останнього.

— Скарга на вас.

— На мене?

— На вас.

Ніна не вірила своїм вухам. Яка ще скарга? Хто взагалі пише скарги? І куди? Книгу скарг у вашій кондитерській зроду ніхто не відкривав, вона вже і пилюкою припала. Та і на що скаржитися. Все смачне, свіже. Ніна сама кожен ранок перевіряє, чи не засолодко, чи не закисло. Фігуру не береже, всю себе віддала аби людям смачно було. А тепер має... Скарга. Гарний настрій як рукою зняло. А пан Всеволод і радий, шкіриться, ніби все життя чекав, щоб на його співробітників хтось скаргу написав. Гримнув дверима і зник.

Ніна розкладала продукти на свої місця розмірковуючи, хто б то міг скаржитися. Завжди усміхнена, весела. На кухні все чисто, хоч завтра перевірку викликай. Згадала жіночку, що забігала вчора, щось питала про кокосові кекси. Та у вас їх вже з місяць, як в асортименті немає. Засмутилася, але ж чого скаржитися. Вина не твоя. То хай на пана Всеволода і скаржиться, тож його рук справа. Чи може та парочка, що заходила за тортом. Весільний на двадцять людей. Невже не вистачило? Очі потроху наливалися сльозами. Ось так працюєш, стараєшся і маєш. Згадала Назара. Невже він. І точно, чого б це скарга так раптово з’явилася, після того, як ти його на чисту воду вивела.

— Нема?

Наталка всунула голову до кухні ледь привідкривши двері. Вона свого не пропустить. Де назріває щось цікавеньке, там і вона.

— Пішов, — підтвердила Ніна шморгаючи носом.

Вслід за головою випірнула і сама Наталка. Свіжа і пахуча, парфуми міняє ледь не щодня, а все тому що від жінки має пахнути смачно. А що може бути смачніше за свіжу випічку? Тут хочеш чи ні а за цілий день і сам в пиріжечок перетворишся, смак на любителя, але точно ароматний. 

— А ти чого шмарклі розпустила?

Ніна лише відмахнулася, краще варитимиться зі своїми думками на одинці. Он на Наталчину каву ніхто не жаліється. Гірко, чи солодко — п’ють, ще й дякують.

— Колись вже.

Наталка вщипнула подругу за бік.

— Скарга на мене, — не довго тримала супротив Ніна.

— Скарга? — перепитала Наталка. — Щось новеньке.

Ніна кивнула, краще б того новенького в асортименті не з'являлося. До горла знову підступив клубок, зараз вже точно розплачеться.

— Ану перестань, що це ти надумала плакати. Бачила я твою скаргу.

Ніна затамувала подих. Точно Назар. Ще й не полінувався прийти, щоб поскаржитися головному. І чого хотів? Щоб звільнили? Невже іншої кондитерської не знайде, це ж треба додуматися так мститися.

— Ігор Петрович.

— Петрович? — здивовано перепитала Ніна прикладаючи паперову серветку до носа.

Ігор Петрович постійний клієнт. Йому вже під сімдесят, а від солоденького ніяк не відмовиться. У нього діабет, тож солодощі, за приказом його дружини, видаються порціонно.

— Нашіптував там щось пану Всеволоду на вухо. А я поблизу стояла. Хотіла прошмигнути, а вони стала перед дверима ні туди, ні сюди. А ти ж знаєш, як Всеволод…