Глава четверта: Поєднання душ

 - Слухайте - перервав повислу паузу Переможцев, киваючи на чашки - Кава стигне. 
 - А ми - він відійшов, обняв Аллу за талію, і всадив біля себе. - трохи вина вип'ємо. 
 Налив по келихах, вони випили. Катя забрала чашки, і вони з Тарасом сіли по інший бік стола. 
- Тарасе, я взагалі то чекаю - звернувся керівник, до підлеглого. 
- Чого чекаєте? - дещо грубувато пробурчав він. 
 Віктор Переможцев нахмурився. 
- Може нарешті - він показав рукою на себе, потім на Катю - представиш нас нарешті. Хто твоя чарівна супутниця? 
- Катя - Віктор Переможцев. Вікторе Павлович - Катя. Ми з нею...- Тарас покосився на Аллу. 
- Слухай, ну ти наче підліток. Зі сторонньою людиною, на день Валентина, у Карпати не їздять. 
 Побачивши, як Катя дивиться на вицвівши перстень на пальці, з майже прозорим, потріскавшимся по краях каменем, Віктор Переможцев запитав : 
- Ви по ювелірній частині працюєте? 
- О Катя у нас відьма - оживилася мовчавша Алла. 
- Та тихо ти. - прошипіла Катя, але було пізно. Чоловік в чорному вже зацікавився: 
- Справжня відьма? 
- Родова - продовжила Алла, наче не чувши свою колишню подругу - Ще її бабуся ворожила, і їй дар в спадок передала. 
- Так, а чому приховуєте ? - максимально приязно запитав він - Зараз же не середньовіччя. На багатті ніхто не спалить. 
- Ну знаєте, люди то різні. Не всім подобається, за одним столом з відьмою  сидіти. - виправдовувалася Катя. 
- А перстень напевне дорогий? - вставив своє Тарас - За скільки брали? 
- Юначе - поблажливо почав Переможцев - є речі, які не купиш. 
- Їх треба відкупити - вирвалося в Каті. 
 Чоловік в чорному, розплився в посмішці. Погладжуючи свій шершавий перстень, з потрiскавшимся каменем, він сказав: 
- Радий, надзвичайно радий, бачити "справжнього" знавця. Але підіймайтеся до себе. Я бачу Тарас - обнявши, Переможцев притис до себе Аллу - зовсім розкис. 

 Мовчки, кожен занурений у свої думки, Катя і Тарас піднялися на другий поверх. Підійшовши до відчиненої кімнати. Каменем впавши на величезне ліжко, Тарас запитав: 
- Ти знала? 
- Зараз не на часi - відповіла Катя, витягаючи якісь старий зошит зі своєї сумочки. 
  Збісившись Тарас вскочив на ноги, підійшовши до своєї колишньої нареченої, ривком  розвернув до себе: 
- Ти знала !!!- потрясши Катю прокричав він в лице - Ти знала !!! I нічого, нічого не сказала!!!
- Та відпусти мене. - вона нас силу вирвалася. - У нас більша проблема.  Переможцев вiн...
- Виродок якого я уб'ю!!!- в запалi прокричав Тарас. 
- Не уб'єш, бо він чорнокнижник. 
- Хто? 
- Чорнокнижник - пролунало по заду. 
 Вони обернулися, на порозі стояв Вiктор Переможцев. 
- Ви все правильно зрозуміли. - заходячи в кімнату він підтвердив слова чаклунки. 
 Катя кинулася на перед, затуляючи собою коханого.
- Не підходь, я тебе здолаю. - з грізним виглядом, яким лише насмішила противника, сказала відьма. 
- Катя - Тарас був шокований такою поведінкою своєї супутниці - Ти чого? 
- Він чорнокнижник - вона кивнула на перстень - Слуга давніх, темних сил. Він продав свою душу, в обмін на владу. 
- От що ти верзеш? - Тарас хотів вирватися, але Катя втримала його в себе за спиною. 
- Справді, ну що за маячня. Яка душа? Ви що. Боги вони не все могутні. Інакше їм і даром не потрібна була б ні церква, ні служителі, ні віряни. Але вся ця структура, занадто роздута і повільна. Коли треба щось швидко вирішити, тоді підключають нас - Чорнокнижників. Тих, які зазирнули за край дозволеного. В обмін на знання, ми виконуємо певні доручення, і приносимо жертви в оплату. 
- Не підходь! - прокричала Катя - Я здолаю тебе, слуга мороку. 
- "Слуга мороку", як пафосно. - чорнокнижник махнув рукою. Зошит вирвало з рук, і він повис перед чаклуном. Повівши пальцем, зошит сам собою розкрився перед його очима. Читаючи, чаклун розпливався в посмішці, а під кінець не втримався від сміху. 
- Ти зараз серйозно - сказав Переможцев. Клацнув пальцями. З'явившись ні звідки полум'я, в одну мить перетворили в прах зошит, який упав на підлогу. 
- Це була наша сімейна спадщина. Ще моя бабуся туди магічні ритуали записувала. 
- Це була забобонна маячня. Таки як ти "спеціалісти" лише ганьблять всіх чаклунів. 
- Ви нас уб'єте - подавлено сказав Тарас - Віддасте тому кому служите. 
- Нi - на обопільне здивування парочки, сказав чорнокнижник - Ваші душi чисті, вони не годяться для мого господаря. 
- А для втіхи? Розваги? Чи хоча б свідків прибрати? - засипала питаннями Катя. 
- Та які ви свідки? Відкрию вам таємницю - можновладці, в усі часи любили золото. Ну почнете ви кричати на всіх  " Нашу подругу, в день Святого Валентина, принесли в жертву темним силам". З мене передачка в божевільню. Мені навіть нічого робити не доведеться. Я ніколи не вбиваю просто так. Я не проливаю крові, якщо без цього можна обійтися. Тому і живу так довго. 
- А довго це скільки? -  в один голос запитали Катя і Тарас. 
- Ну, щоб ви розуміли - в часи, коли я був приблизно вашого вiку, те що зараз називають "Чорне море", було величезним озером. З якого цілком можна було напитися води. 
- Тобто, вбивати ви нас не збираєтеся? 
 Віктор Переможцев тяжко зітхнув: 
- Ти гарний хлопець Тарасе. Але до тебе туго доходить. Пояснюю ще раз - у вашій  смерті нема необхідності ,вона не принесе мені жодної вигоди, а від вбивств я ніколи не отримував задоволень. 
- А що буде з Аллою? - знову водночас запитали вони. 
- Нічого доброго. 
- Але ми не можемо лишити нашу подругу на поталу. - заявила Катя. 
- Вашу кого? - щиро здивувався Переможцев - Та вона економічний , хоча б якось закінчила, бо ти Катя, її тягнула всі роки навчання. I що ти отримала від своєї "подруги"- відбитого нареченого, і зайняту з вкраденим в тебе ж проєктом вакансію. А ти Тарас - думаєш я не знаю, що ти всіх її клієнтів обробляєш? Вона ж лише підпис ставить, і то під твоїм наглядом. 
- Так то так - сказав на це Тарас - але шкода. Людина, як ні як. 
- Може якось по іншому можна. 
- Ні - категорично відрізав чорнокнижник - Тут без варіантів. Ваша Алла, вже доросла жінка. Вона сама захотіла піти до мене. I хай вже сама відповідає, за наслідки своїх рішень. Ви краще про себе подумайте. 
- А що тут думати? - важко зітхнула Катя - Розбитого не склеїти. 
 Чорнокнижник провiв правою рукою. Попіл з підлоги зібрався повис в повітрі.  Попіл став розширюватися, піщинки складалися в сторінки і літери, і  коли обкладинка відтворилася, помахом руки, чаклун відправив зошит в руки Каті. 
- Все залежить вiд старання - сказав Переможцев.