Глава третя - Єдині гості

- А вас шеф не поскупився- сказала Катя, дивлячись на двоповерховий будинок бiля замерзлого озера. 
- Так вiн взагалi не скупий - сказав на це чоловик рокiв двадцяти пяти. Високий брюнет ,з карими очима , паркуючися биля будиночка. 
 Катя виразно подивилася на сплячу на передньму сидiннi Аллу, про те промовчала. 
- Вставай сонько - легенько шовхнув водiй пасажирку напроти. 
- Ну Тарас, дай поспати. - категорично не бажала прокидатися пасажирка. - Всю ж нiч їхали...
- За яку ти , хоча б раз нас з Тарасом за кермом змiнила. - невдоволено сказала Катя. - Так всю нiч на переднiм продрихла. 
- Катя, вона...- вступився було Тарас, за ту, яку наївно вважав своею другою половинкою. Але був пербитий другою пасажиркою: 
- Розбалувана , при чому до ручки. Прокидайся вже!!!- прикрикнула Катя, але тут же вiдскочила. Тарас повернув голову. 
 Бiля переднього пасажирського , нахилившись и дивившись на Аллу стояв сивоволосий пан, стукаючи в вiкно:
- Прокидаемося и вивантажумося. Ви сьогодні першi. 
 Бачучи як Катя вжалася в крiсло , Тарас її окрикнув: 
- Катя, ти чого? Це Вiктор Павлович, наш шеф. Виходь. 
 В цей час Алла прокинулася, и тримаючись за галантно подану руку, вийшла з авто. 
- Кохана - сказав шеф , обнiмаючи ошелiлу дивчину . 
- Виктор Палич...- вяло протестувала Алла. 
- Та годi тобi - сказав на це чоловiк гладячi по головi жiнку. В пившись в її губи пристрасним поцилунком , сказав дивлячись в очi - Годi вже нам ховати свої почуття. Я тебе кохаю, i ти мене також. Чи може це не так? - жартiвливо запитав чоловiк. 
- Звiсно так - поспишила вiдповiсти жинка- Тут жодних сумнiвiв не може бути. 
- Я i не сумнiвався. 
 Повернувши жiнку, тримаючи її в своїх обiймах , вiн подивися на блiдого наче крейда Тараса, який втупився в снiг пiд ногами. 
- Тарасе що з вами? - занепокоився шеф. 
- Пробачте його - сказала Катя- Просто дорога з Київа була важка. А на під'їздi так взагалi завiрюха почалася- вона оглядiлася довкола - Якої тут не вiдчуваеться. 
- Ну в горах це швидко. Та ви заходьте. Там уже камiн розтоплено. 
- А речi? - запитала Катя. 
- Їх занесуть. 

 В серединi було тепло , затишно и тихо. Лише мирно потрiскуючи дрова в камiнi порушувало цю  тишу в будiвлi. Гостi пiдiйшли до накритого столу. Там були в основному легукi закуски , i фрукти.
- Таресе, що будеш з дороги? - запитав шеф, гостинно пiдiйшовши до бару. 
- Я б кави випила - вiдповiла ,за ще не вiдiдийшовшого вiд потрясiння Тараса , Катя штовхнуши в бiк чоловiка. 
 - Пiдтримую. - вичавив з себе вiн. 
- Кави так кави- сказав Вiктор Переможцев, беручи кавник, який стояв поряд з баром. - Цукор ? Вершки? 
- Без- в один голос вiдповiли Катя и Тарас. 
  Шеф посмiхаючися ,повернувся з двама чашками димлящогося напою. Але його посмiшка згасла , як тiльки вiн подивися на свого пiдлеглого. 
- Слухай Тарас , з тобою все нормально ? 
- Я ... трохи прихворiв - вичавив з себе вiн. 
 Вiктор Переможцев схмурнiв, i зробив чотири кроки назад. 
- Про такi речi, та в нашi часи, попережати траба! Якщо хворий - нащо приперся? Вiдписав б на почту. Я б все зрозумiв
- Та в нього легкий протяг...- вставила Катя, але була перебита Переможцевим.
- Все одно - вiн поставил чашки бiля кавника - будете сидiти по iнший край столу. Самi розумієте якi часи. 
 I тут в кишені Шефа завібрував телефон. Діставши його, він вімкнув відео зв'язок. 
- А ми на вас зачекалися - сказав Переможцев, обводячи екраном всіх присутніх - Де затрималися? 
- Шеф - проговорив з телефону чоловік років тридцяти, в окулярах - Ми застряли на дорозі. Тут страшна заметіль. 
- От і вір нашим синоптикам - сказав на це Віктор Переможцев - Передавали ж потепління. 
 Чоловік знизав плечима.
- Ми тут всі одним рядком стоїмо на трасі.- продовжив зателефонувавший - словом шеф, тут така справа. Від Києва дорогу не так замело, заметіль ще просто не дійшла, а від вашого боку перемело так, що  не проїдеш. Та і техніка невідомо коли буде. Ми в принципі можемо повернутися на зад. Ну якщо ви звісно не проти? 
- I тебе Вова, мого зама, колектив направив спитати в мене дозволу?  
- Шеф, ми всі...- почав було зам, але за нього завершив керівник. 
- ... не хочете чекати поки дорогу почистять. Ні, я все розумію. Вертайтеся назад. Ну не мерзнути ж вам, особливо в такий то день. 
- Дякую шеф. 
 Зв'язок перервався. 
- Тобто ми тут будемо єдиними гостями? - запитала Катя. 
- Виходить так. - підтвердив Віктор Переможцев.