~21~

Двоє хлопців, рішуче рушили вперед по коридорах палацу. Азалія знову наповнила Віпата силою, що дозволило їм незамітно проникнути в палац, так як він накинув на них сітку-невидимку.

- Довго ж тебе не було, - тихо промовив Віпат. Він сумно усміхнувся сам собі під носа. - Ніколи не думав, що зникнення княжича, який весь свій свідомий вік провів у бібліотеці, буде таким пагубним для наших життів...

Ділан лише здвигнув плечима.

- Я не був книжковим червом. Ти забув як часто ми з тобою тренувалися? Мене цікавить інше. - він опустив голову. - З одного боку я розумію: сирота, виріс опановуючи дисципліни самостійно, улюблене заняття - читання, зАмкнутий чи замкнУтий. Як можна вибрати такого правителя? Це як брати кота в мішку: ніколи не здогадаєшся, що з цього вийде. А з іншого... Я зрозумів би, якби це був хтось, хто не знав мене, не бачив, не розумів. Але мій найкращий друг змусив мене зрозуміти, що на світі буває не тільки зрада найрідніших, а й розчарування у найдорожчих...

- Ділан... Я... - промичав у відповідь Віпат. - Ділан... Розумієш.... - він не мав, що казати, але хотів бодай щось промовити.

Кронпринц лише усміхнувся йому:

- Не обов'язково щось говорити у відповідь. Я не для того сказав ці слова, - він поплескав віпата по плечу. - Просто зроби висновки...

Віпат лиш кивнув у відповідь.

- До речі, - не хмурився Ділан. -  Чому тут так пусто?! Навіть стражі немає...

- Даніз постарався, - зло відповів Віпат. - пам'ятаєш мій елітний загін?

Ділан коротко кивнув.

- Нікого не залишилось...

В очах атланта відобразилась справжнє горе. Таке гнітуще і страшне. Висохлі сльози від втрати того, що не вернеш. Він продовжив:

- Цей загін покликаний охороняти правителя. Спершу тебе відправили в темницю, а ми стали служити новому князю. От тільки він почав творити таке!

- Наприклад? - запитав княжич.

- Одного разу до нього прийшло два атланти, які просили вирішити спір, - солдат важко сковтнув.

- Це у прийомні дні? Коли правитель здійснює верховний суд для усіх без винятку?

Віпат кивнув.

- Так от, атланти просили вирішити їхню проблему. Вони закохалися у жінку. Кожен в окремий час. Кожен із них довго зустрічався із своєю коханою і навіть провів шлюбний обряд. У кожного народилася дитина. - Віпат усміхнувся своїм думкам. - В одного атланта семирічний син, а в іншого шестирічна дочка. Дуже гарні діти. - він по-серйознішав знову. - Дружини їх були дуже зайняті роботою і проводили дома не так вже й багато часу. Пройшов час і випадково вони виявили, що їхні дружини - це одна людина. Коли жінка вагітніла, то казала, що їде у відрядження на північні моря на рік. І цей рік проводила з батьком дитини. 

Ділан слухав розповідь дуже уважно, щоправда, не сильно дивуючись. Часу в бібліотеці йому хватило, щоб перечитати сотні тисяч справ, які вирішували правителі до нього.

- Чого хотіли ці чоловіки? - запитав.

- Вони не знали як вчинити, а тому прийшли до правителя. -  відповів солдат. - Жоден з них не хотів розставатися зі своєю дружиною, при цьому хотів бути єдиним її "власником", - Віпат запитав у друга: - Мені от цікаво, як би ти вчинив?

- Перевіряєш на профпригодність, - усміхнувся Ділан, проте відповів: - Я б викликав цю жінку і спитав у неї, чого хоче вона. Дружина не їхня власність, щоб вирішувати кому вона дістанеться. Вона - рівноправний партнер. Навіть при тому, що вчинила не так вже й добре. 

- А що, якби вона не відповіла?

- Якщо вона не може визначитись з одним партнером, то чоловіки мають вирішити, - Ділан розвів руками. - вони дійсно хочуть бути з цією жінкою (і в цьому випадку їм доведеться прийняти її смаки) або вони не бажають миритися з зрадою і обидва кидають її. Чи кидає її один, а інший залишається. Маса варіантів.

- А що найрадикальніше? - нахмурився солдат. - Якщо вони все ж наполягатимуть на вирішенні цього спору...

- Я не можу вирішити радикальніше. - махнув рукою атлант. - Це не до моєї юрисдикції. Це їм на сповідь. 

Віпат відвернувся.

- Хочеш знати, яке рішення виніс нинішній правитель?

- Ну то, якщо зацікавив, то розказуй, - здвигнув плечима Ділан.

Солдат сковтнув тяжкий ком в горлі і відповів тихо:

- Він навіть не став говорити з їхньою дружиною. Просто запросив її у палац, - Віпат видихнув, наче наступні слова приносили йому біль. - Він вийняв свого меча, підійшов і розрубав її навпіл.

Ділан здригнувся, а солдат продовжив:

- Він сказав: "будь-яка спільна власність двох атлантів рівних по статусу ділиться навпіл". Один з чоловіків скрикнув і там же зійшов з розуму. А інший... теж скрикнув, але кинувся на правителя з наміром вбити, за що був обезглавлений тим же мечем.  

- Що з дітьми? - хрипко від жаху почутого запитав княжич.

- Хлопчик, чий батько збожеволів, був відправлений у сиротинець. А дівчинка, чий батько підняв руку на правителя, за його проступок була відіслана в бордель на навчання і в майбутньому стане... - він запнувся. - Зрозуміло, що її чекає.