Зрада, якої не було

Вірність — це така рідкість і така цінність. Це не вроджене почуття — бути вірним. Це рішення 

© Жорж Санд

У підводному царстві не буває хаосу і безладу. Навіть під час державного перевороту. 

Генерал Даніз, відчуваючи внутрішню силу та глибоке бажання досягти влади, вирішив бути не намісником на троні, а справжнім Князем. Завойовуючи підтримку інших, він забрав управління собі.

Але залишалася одна проблема. 

У Кронпринца був ручний демон. 

Варто було Ділану жартома звершити ритуал, як перед ним з'явився один з найсильніших темних духів - Демон Пісків. Руйнівник, повелитель часу, завойовник. І спокусник… в личині прекрасної дівчини. 

І все б нічого...

Але Даніз був надто досвідченим, щоб побачити, що нитка зв'язку, що пов'язувала хазяїна з рабом була настільки тонкою і слабкою, що демонесса могла легко розірвати її в будь-який момент. Але чомусь вона цього не зробила. І добровільно стала слугою.

Ділан і не уявляв, яке лихо він викликав і… приручив. Так, він зміг приручити демона. Нечувано!

Ця потойбічна істота була неосяжною силою, як в підводному, так і в наземному царстві, але за атлантом вона ходила, мов на прив'язі, і душі в ньому не чаяла. Підліток був їй чомусь дорогий і вона безумовно підкорювалась йому.

Тож, тепер лише Азалія була здатна завадити планам Даніза. До того ж демон помітила, що останнім часом щось нечисто. Ходила і винюхувала, що ж відбувається. Тому Даніз вирішив використати всю свою хитрість і винахідливість, щоб перешкодити їй застосувати свою владу.

Спершу атлант вирішив поговорити з демоном і переманити його на власну сторону, якщо вдасться. Коли сонце сіло і палац заснув, Даніз відправився в улюблене місце Азалії. 

Вона іноді ночувала в темниці. Темне і сире місце чомусь приваблювало її. 

Чому? Ніхто не знав… 

Вхід до темниці з міцною залізною брамою ретельно охоронявся. Та це не було перешкодою для вседесущого демона.

Даніз піднімає факел високо, його обличчя овіває потік холодного та вологого повітря. Скупчення темряви і сирості огортає його. 

Охорона знає намісника в обличчя, тому без питань пропускає всередину, відчиняючи браму і схиляючи голови.

Стіни темниці викладені грубим, сірим каменем, тому вона безпросвітна всередині. Ані променя, лише бліде світло факелів, які подекуди зустрічаються на стінах довгого коридору униз. На тисячолітніх каменях можна помітити сліди корозії. Кожна тріщина, яма або вицвітіння на цих стінах оповідає історію цього місця.

Внизу черга кованих кліток, які відгороджують камери від коридору, де сидять за столом стражі і грають в карти. 

Не сильно відрізняється від темниць на землі...

Спустившись вниз і пройшовши повз стражу, Даніз нарешті побачив демоницю, яка лежала на соломі за решіткою камери із закритими очима. Здавалось, що вона спить.

- Що? Нагадує дім? Схоже на пекло? - прозубаскалив генерал.

- Тут тихо, лиш іноді хтось стогне, але все ж спокійно і темно. Добре думається. А щодо пекла, то вам видніше, бо мене там ніколи не було, а Вам вже приготували котел. Тож… Якщо щось треба кажіть. А ні, то провалюйте, - не розплющуючи очей неприязно відповіла Азалія. Не любила вона Даніза і доволі скептично відносилась до його доброти.

- Я хочу вам зробити пропозицію, - твердо заявив атлант. - Працюйте на мене і тільки. А за це отримаєте, що попросите. Такі талановиті і віддані люди мені потрібні.

Азалія одразу ж розкотисто розсміялась. Вона сміялась все гучніше і заливистіше, а намісник все більше червонів від гніву. Він що... клоун їй! Гнівався, але терпів.

Демониця, відсміявшись, відповіла:

- Декілька сотень років мене так не смішили слова людей. Ти стверджуєш, що я талановита? Моя сила - це не талант, а природа. Мій дар і прокляття. Ха-ха-ха, - коротко просміялась вона. - Ти сказав, що я віддана? Мені вкрай цікаво, де ти читав чи бачив, щоб демон характеризувався так. Ха-ха-ха, - продовжувала глузувати Азалія. - Ти назвав мене людиною… Це безглуздо, бо моє серце мовчить. А чи мовчить воно у людей? Мабуть, тільки у мертвих… - вона нарешті відкрила очі і сіла, але і не глянула в бік Даніза. - Ти смішиш мене, але на цьому все. Мене не можна ані продати, ані купити. А, якби було можна, то у тебе не вистачило б на це скарбів. Можна лишь підкорити. Але це не по силам такому як ти...

Даніз не був здивований непоступливістю Азалі, тому усміхнувся і промовив:

- Забудьте. Це була маленька слабкість. Кожен хотів би мати такого могутнього союзника, - він пішов, залишивши демона на самоті.

В спину йому роздалося:

- Тому я і кажу “Ні”. Бо ви хочете мати лише союзника, а я хочу зберегти друга.

Тоді Даніз і вирішив: щоб досягти справжньої влади, йому потрібно позбутися цієї загрози назавжди.

Даніз мав план, як позбутися раз і назавжди клятого демона. 

Вбити цю істоту дійсно для нього неможливо, що дуже розчаровувало атланта. Але він дізнався з давніх свитків про поглинаючий прохід між реальним світом і потойбіччям - зачароване дзеркало.