Розділ 28

  Амір теж ліг. Він відчував, що вона вдає, що ніби заснула. Навіщо? Можливо, чекає, поки засне він. Що ж, зараз перевіримо, наскільки він правий у своїх здогадках. Тому Амір прикинувся, що вже спить, але насправді почав уважно прислухатися.

  Леся і справді повірила, що Амір заснув. "Ну, нарешті", — подумала вона. Тепер можна розпочати виконання свого плану «А». Дівчина тихо підвелася з ліжка, взяла заздалегідь підготовлений одяг, який лежав на стільці, і тихо вийшла з кімнати, намагаючись не видавати жодного звуку, навіть шурхоту. Одягнувшись у коридорі, вона обережно вийшла з будинку, не помітивши, що Амір слідує за нею.

  На вулиці стояла глибока ніч. Навколо — ні душі, і це її порадувало, бо залишатися непоміченою було зараз надзвичайно важливо. Леся зайшла до конюшні, на дотик знайшла у соломі захований рюкзак, дістала з нього ліхтарик і почала сідлати коня. Потім вона взяла коня за вуздечку, вивела його на вулицю та сіла верхи.

  Щойно Леся від’їхала, Амір швидко взяв і свого коня. Але він не став його сідлати — часу було обмаль. Амір лише накинув вуздечку, маючи намір крадькома їхати за нею. Але для цього треба було поквапитися, щоб не втратити її сліду.

  Леся вже була на півдорозі до ферми діда. Вона їхала лугом навпростець, не поспішаючи. Їздити верхи у неї виходило, але досвіду-то майже не було. Вперше в житті вона наважилася на таку авантюру — і все це заради порятунку себе та своєї родини.

  Та зненацька Марічка занервувала і стала на дибки. Леся ледве втрималася в сідлі, обхопивши коня за шию, намагаючись не піддатися паніці.
- Ти чого? Що не так? — схвильовано запитала вона, не розуміючи, що могла так налякати тварину. 

    Марічка завмерла, намагаючись відступити, але щось невидиме тримало її на місці. І тут Леся помітила, як у темряві блиснули кілька пар очей, що оточили їх з усіх боків.
- Вовки! — переляканим голосом вигукнула дівчина.

  І справді, їх оточили вовки. Скільки їх було, Леся не могла точно розгледіти, але вона виразно чула їхнє ричання і відчувала, як вони наближалися, звужуючи коло. Кінь знову став на дибки, а потім щодуху помчав у невідомому напрямку, сміливо перескочивши через хижаків. Леся миттю пригнулася, ще міцніше схопилася за шию коня і трималася щосили, щоб не впасти. Її серце шалено калатало так, ніби от-от вирветься з грудей від страху, що повністю її охопив.

  Вовки не відставали. Вони переслідували їх, несучи смертельну загрозу. Кінь мчав уперед, не зупиняючись. Попереду раптом з'явилася прірва. Леся навіть не встигла усвідомити, що сталося, як кінь з величезною силою стрибнув, подолавши бар’єр. Опинившись на іншому боці прірви, кінь приземлився, але Леся не втрималася в сідлі. Вона впала на землю, вдарилася головою і втратила свідомість...

  Амір, який слідкував за нею, на якусь мить випустив Лесю з поля зору. Але раптом він почув завивання вовків, а потім кінське іржання. Йому все стало зрозуміло. Не гаючи часу, він кинувся на допомогу. Завдяки місячному сяйву Амір міг розгледіти, як Леся на коні мчала вглиб заповідника.

  Він побачив, як за нею гналися вовки, як кінь, зібравши останні сили, стрибнув через прірву. Амір вдарив свого коня п’ятами, змусивши його мчати ще швидше, і теж перескочив провалля. Він помітив, як Леся впала з коня, і пришпорив свого, щоб швидше дістатися до неї.

  Амір стрибнув на землю й метнувся до дружини. Обережно підняв її голову – на скроні побачив кров. Не гаючи ні хвилини, він скинув сорочку, відірвав шматок тканини й почав перев’язувати рану. Найважливіше зараз було зупинити кровотечу та привести Лесю до тями.

- Нумо, дівчинко, отямся, — пошепки сказав Амір, проводячи долонею по її обличчю.

  Та Леся продовжувала перебувати без свідомості. Амір обережно поклав її голову на землю і почав оглядатися навколо. Його увагу привернув її рюкзак, що лежав неподалік. Він вирішив заглянути всередину, сподіваючись знайти там воду. Однак у рюкзаку, окрім банок із фарбою, лома та ліхтарика, більше нічого не виявилося. «Навіщо їй усе це? Що вона збиралася з цим робити?» — промайнуло у нього в голові. Відповідей не було, але Амір твердо вирішив, що обов’язково все з’ясує. Відтепер Лесі доведеться розповісти йому все до найменших подробиць. 

  Підвівшись, Амір оглянув місцевість, щоб зрозуміти, де вони опинилися. Коні, нарешті заспокоївшись, стояли трохи далі. Натомість вовки залишилися на іншій стороні прірви. Хижаки нервово ходили туди-сюди, шукаючи спосіб дістатися до своєї жертви. Але Амір уважно простежив за ситуацією і бачив, що вовки не зможуть подолати перешкоду.

  Попереду виднілися гори, і Амір подумав, що в них, без сумніву, можна знайти якусь печеру. Треба перенести туди Лесю, розпалити багаття, зігріти її та дочекатися ранку, щоб вирішити, як діяти далі. Але найголовніше — щоб вона опритомніла. Амір підняв Лесю на руки, взяв коней за віжки й рушив у напрямку гір. Уже хвилин через десять він опинився біля підніжжя однієї з гір. Це був наче невеличкий оазис серед лугів, а далі виднівся густий ліс. Неподалік протікав струмок, у якому Амір хотів набрати води, але поки не знав, у що саме.

  Ситуація була для нього зовсім новою — це ніби виклик на виживання в дикій природі. Амір поклав Лесю на м'яку траву, прив’язав коней до молодого деревця і вирушив на пошуки укриття. За кілька хвилин він натрапив на грот, порослий бур’янами. Швидко очистив вхід від чагарників і сухого гілля, зібрав трохи хмизу і розпалив багаття. Добре, що в кишені джинсів залишилася запальничка. Потім повернувся до Лесі. Він нахилився до неї – вона все ще не приходила до тями. Амір узяв її на руки та обережно переніс у грот, поклав біля багаття, щоб зігріти.

- Потрібна вода, — вголос сказав він, не приховуючи роздратування від безвиході.
Оглянувшись ще раз, Амір так і не знайшов жодної місткості. Тому він вирішив змочити у струмку клаптик тканини, відірваний від сорочки, і прикласти до обличчя Лесі. Можливо, холодна вода змусить її опритомніти.