Розділ 27

  Після прогулянки верхи Леся була задоволена собою. Вона добре вправляється з конем. Хоча їздить не галопом, а повільно та головне — у неї виходить. Результат є. Під час прогулянки Леся ще з’ясувала, що, якщо їхати лугом навпростець, то можна швидше дістатися до ферми діда. Отже, десь дві години їй має цілком вистачити, щоб здійснити свій план «А». Залишилося покласти в рюкзак фарбу та ліхтарик, дочекатися вечора і, коли Амір засне, нишком вийти з кімнати, а потім і з будинку. Далі — вивести коня з конюшні, осідлати його та вирушити на ферму. Бажано, щоб їй не трапився жоден із робітників, аби не почав  розпитувати що вона робить та куди зібралася.

  Та тут Леся вперше замислилася над тим, що сарай діда, де зберігається вовна, може бути замкнений. Вона, якось не звернула уваги, чи висить там замок. Напевно, висить, адже товар не може зберігатися без жодного захисту. Отже, доведеться ще взяти з собою лом, а вона бачила його в конюшні.

  Леся завела Марічку до конюшні, а потім крадькома зібрала все необхідне в рюкзак, після чого заховала його в сіно. Видихнула з полегшенням і зібралася йти до будинку. Тепер варто було щось перекусити та відпочити, щоб набратися сил. Вона була налаштована ризикнути вже сьогодні ввечері — заради волі, заради безпеки своєї родини. Леся розуміла, що її план «А» далекий від ідеального, але це було краще, ніж нічого. Вигадувати щось інше та продумувати все до дрібниць у неї просто не було часу

  Вона зайшла до будинку й одразу зрозуміла, що приїхав Адам. Вона здогадалася про це з веселої розмови, що лунала з вітальні, де зібралися всі, навіть Амір. Побачивши дружину, Амір підвівся, підійшов до неї й запитав:

- Як прогулялася?

- Добре. Мені дуже подобається кататися верхи,- відповіла вона не помічаючи підозрілого погляду з його боку.

- Може наступного разу покатаємося вдвох. Ти на своєї Марічці, а я на своєму Мустафі. А зараз пішли я познайомлю тебе з меншим братом,- Амір взяв Лесю за руку, а вона не стала висмикувати, насамперед тому, щоб своєю поведінкою не викликати лишню підозру. Та вже за мить зрозуміла, що їй навіть приємно від того що Амір тримає її за руку, приємно від його дотику. Та на цьому не варто зосереджувати свою увагу, зараз вона повинна думати зовсім про інше..

- Познайомся Адам з моєю дружиною Лесею,- сказав голосно Амір підвівши дівчину до дивану на якому сиділа вся його родина.

- Радий знайомству,- Адам підвівся та хотів простягнути руку для привітання та потім смутився швидко опустивши очі в підлогу, бо як завжди ніяковів перед такими вродливими дівчатами.

- Я теж рада знайомству,- Леся упіймала себе на думці, що саме таку поведінку намагався копіювати Амір, тепер зрозуміло на кого він намагається бути схожим, невже тільки для того, щоб мати була ним задоволена, але, яка їй різниця до цього.

  Леся присіла поруч з Ольгою Григорівною, яка прямо сяяла від того, що її менший син повернувся додому.

- Тамара буде гарною дружиною,- Ольга Григорівна звернулася до Лесі,- Адам і Тамара виріши одружитися…

- Точніше, це ви мамо вирішили їх одружити,- поправив Амір матір продовжуючи стояти з боку дивану.- Не розумію, навіщо ви нав’язуєте їх один одному?

- Ніхто нікого нікому не нав’язує,- заперечила Ольга Григорівна,- Тамара в захваті від Адама. Правда?

- Так, хрещено, як можна бути не в захваті від такого симпатичного та розумного чоловіка? Адам зараз зовсім інший, ніж у дитинстві. Він змінився… погарнішав, змужнів, - з захопленням промовила Тамара, не приховуючи свого задоволення. В її голосі вчувалася гордість, і навіть деяке нетерпіння, адже вона так довго чекала на цей момент. Нарешті вона стане невісткою цієї родини, нарешті вийде заміж.

- Слова відчайдушної жінки… — холодно мовив Амір, і його необережний вислів боляче вдарив і по Тамарі, і по його матері.

- Синку, не втручайся і не заважай, — суворо відповіла мати, кинула на нього гострий погляд і зітхнула. — Якщо ти насмілився піти проти моєї волі, цим самим неабияк засмутив мене, то Адам, як завжди, радує. — Вона перевела погляд на Лесю і м'якше додала: — Вибач мені, Леся, що при тобі доводиться з’ясовувати стосунки з синами.

- Мамо, я буду щасливий поруч із Тамарою, бо вона мені теж подобається, — промовив Адам, намагаючись говорити чітко, долаючи хвилювання. — У мене вже той вік, що час одружуватися, будувати свою сім’ю. А ще я понад усе хочу, щоб ти пишалася мною…

  Ольга Григорівна всміхнулася, її очі потеплішали.

- А я задоволена, сину. Я пишаюся тобою, Адаме…

  Леся подумала, що Ольга Григорівна зараз робить чергову помилку, знову виділяючи меншого сина та ставлячи його в приклад перед Аміром. Вона, можливо, навіть не усвідомлює, наскільки це боляче для старшого. Звісно, Амірові це неприємно. Мабуть, так було завжди.

  Тепер Леся ще більше починає розуміти його внутрішній стан. Вона відчуває, як у ньому переплелися біль, розчарування та глибоко приховане бажання бути потрібним. Амір хоче, щоб мати пишалася ним, та водночас відмовляється грати за її правилами. Він не пішов проти себе, не став одружуватися з Тамарою лише для того, щоб догодити їй. Це змушує Лесю захоплюватися ним ще сильніше.

  В Амірові є щось незбагненне, загадкове, те, що притягує її. Він сильний і незалежний, але водночас не може до кінця відпустити минуле. Він усе ще не пробачив матері за те, що вона його покинула. Це не просто образа – це глибока рана, яка ніяк не загоїться. І все ж він ніколи не корився їй і не збирається цього робити. Лесі подобалася ця його внутрішня боротьба, ця сила характеру, що відчувалася навіть у мовчанні. Вона дивилася на нього і розуміла: він не той, хто підкорюється. Він той, хто йде своїм шляхом. Він той, хто підкоряє. І, мабуть, саме це її так і зачаровує.

- Я вже говорив Адаму, що зовсім скоро ми з Лесею збираємося повернутися до міста…

- Брат хоче передати мені керування фермою, — продовжив Адам, трохи боязко поглянувши в бік матері, намагаючись упіймати її реакцію на свої подальші слова. — Але я зовсім не можу цим займатися, у мене є проєкт, над яким я маю старанно працювати. Тому я сказав братові, щоб він найняв керуючого. Мамо, сподіваюся, ти не будеш заперечувати?