Розділ 6

  Леся забігла до будинку і відразу зіткнулася з Валентиною, яка тримала Данилка на руках.  

- Ти, напевне, не погодилася з Тимішом,- сказала незадоволено Валя і Леся відразу зрозуміла, що вона теж була у курсі справ свого чоловіка і судячи з усього підтримувала його ідею,- але ти подумай про майбутнє Данилка та й про своє. Це ж вигідний шлюб.

- Ти теж вийшла заміж за мого дідуся, бо тобі це вигідно?- Леся ледь стримувалася, щоб не підвищувати свій голос при дитині.- Ну, що ж ти добре влаштувалася. Але мене не смій вмішувати у свої авантюри. Відійди, я піду зберу свої речі.

- Я в першу чергу вийшла за твого дідусі заміж, бо кохаю його. А вже потім звернула увагу на те, що він забезпечений. Хазяїн. Але я теж не з лінивих. Зараз я і Тиміш разом працюємо. Ми дбаємо про майбутнє нашого синочка. Тиміш і тобі завжди допомагав і ніколи нічого не вимагав від тебе навзаєм. Ти користувалася його грошима, але настав час і тобі допомогти. Настав час проявити вдячність.

- Ти теж ненормальна, якщо гадаєш, що я на все це погоджуся. Я не просила, щоб мені допомагали,- Леся зажурено кивнула головою,- я коли їхала сюди й гадки немала, з чим тут маю зіткнутися.

  Вона більше не стала слухати Валю і побігла до кімнати, яка була виділена для неї. Дістала з шафи валізу та кинула її на ліжко. Почала закидувати в неї речі, водночас намагаючись утихомирити лють, роздратованість. Аби вона знала… та нізащо не приїхала сюди й ніколи не брала б ті гроші, які їй переказував дідусь. Та взагалі з ним би не спілкувалася. Це ж треба заради своєї вигоди дідусь готовий використати її. Та він помиляється, якщо гадає що у нього це вийде. А може це його Валя надокучила, раптом подумала Леся. Справжнісінька змія. Окрутила похилого віку чоловіка, а тепер волоче ним як хоче. Точно це вона. Та їй, Лесі цього ніколи не довести своєму дідусеві та вона і не буде цього робити. Просто збере зараз свої речі та поїде звідси, забуде про все як про страшний сон, взагалі забуде, що у неї є дідусь.

  Але, коли вже закрила валізу і зібралася виходити з кімнати до неї зайшов Тимофій Васильович.

- Леся, вгамуйся, заспокойся, сідай поговоримо,- Тимофій Васильович зачинив за собою двері.

- Нам немає більше про що говорити,- крикнула йому в обличчя Леся,- все що хотіли ми сказали один одному. Я ніколи не погоджуся з тобою. Я не чекала, що ти такий.

- Я той хто дбає про майбутнє близьких мені людей. З часом ти будеш мені дякувати, будеш руки цілувати, за те, що я вдало видав тебе заміж,- Тимофій Васильович сів на стілець,- у будь-якому випадку тобі доведеться зі мною погодитися, бо ти ж не хочеш, щоб з твоєю сестричкою щось трапилося. Так, так. Я то передбачав твою поведінку, твою непокірність тому і подбав про те, щоб все було так, як я того бажаю. А зараз, ти залиш свою валізу й зателефонуй своїй матері. До речі, на цю справу я теж витратив багато грошей, але впевнений завдяки твоєму майбутньому чоловікові я отримаю набагато більше.

- Що ти таке говориш?- передчуття недоброго охопило Лесю.- Ти блефуєш, вигадуєш всякі нісенітниці, щоб залякати мене, але у тебе нічого не вийде. Так що не намагайся. Дідусю, отямся нарешті, подумай над своєю поведінкою. Через цю Валю ти повністю втратив розум.

- Валя навпаки повернула мене до життя. Після того як Андрій одружився не на тій жінці, то моє здоров’я та здоров’я твої бабусі підкосилося. Знаєш, бабуся твоя взагалі через нерви померла, не витримало її серце такої напруги. Я тоді сам залишився, мені було гірко, кепсько на душі. А згодом син… загинув. Знаєш, як мені було сумно, а Валя мене втішила, була зі мною поруч. Хоч, ми тільки недавно одружилися, але знайомі ми були давно. Завдяки Валентині  ферма процвітає, функціонує. І в принципі ти теж непогано жила. Тепер твоя черга, ти повинна…

- Я нічого тобі не винна я тебе не просила,- заперечила Леся,- прощавай.

- Я сказав матері зателефонуй,- щосили вигукнув Тимофій Васильович,- і валізу поклади на місце.

  Та Леся не хотіла його слухати й хотіла вийти все одно з кімнати. І тоді Тимофій Васильович різко підвівся зі стільця і щосили грюкнув дверима, які Леся встигла прочинити. Вирвав з її рук валізу та відкинув у бік, а саму онуку схопив за лікоть та штовхнув на ліжко. Зірвав з нею сумочку, витягнув звідси смартфон і кинув в неї. Леся переляканими очима дивилася на дідуся, вперше побачивши його таким злим, небезпечним.

- Телефонуй матері,- вкотре повторив він та знову сів на стілець,- змушуєш мене старого так нервувати. Я сказав телефонуй.

  Леся хотіло було знову заперечити, але грізний погляд дідуся дав їй зрозуміти, що він налаштований досягти своєї мети. За будь-яку ціну змусить зателефонувати й що він цілком серйозно зараз погрожує. Навіщо змушує телефонувати вона ще не здогадувалася. Натиснула на виклик. Раїса Олексіївна відразу відповіла і Леся зрозуміла, що вона плаче.

- Мамо, що трапилося? Чому ти плачеш?

- Марту викрали, твою сестричку…

- Що?- Леся не могла повірити у те що чула.

- Ми на дитячому майданчику гуляли, бігала вона з іншими дітьми, а тоді враз і зникла. Ось вже чотири години шукаємо. Ніде,- почала через сльози розповідати Раїса Олексіївна,- Вольф приїхав, поліція приїхала… Всі шукають, а її ніде… Мені здається, що я зійду з розуму. Якщо мою дівчинку викрали, чому тоді не телефонують, не просять викуп…

- Мамо, заспокойся прошу тебе,- Леся зрозуміла, що це справа рук її діда Тимофія Васильовича,- вір все буде добре, я тобі обіцяю. Я тобі згодом ще зателефоную.

  Леся відклала у бік смартфон та витерла свої очі, які встигли змокріти від сліз, змушуючи себе залишатися розсудливою. Вона підняла очі та подивилася на дідуся, відтепер як на свого ворога, найлютішого, найненависнішого, який зі злістю підняв брови та очікував на відповідь. Та замість відповіді Леся запитала у нього:

- Як ти міг так вчинити? Невже тобі зовсім нікого не шкода?

- Мені довелося організувати викрадення твоєї сестрички, бо я знав, що по-доброму ти не погодишся мені допомогти. А так виконаєш будь-які мої умови. Я потратив на це чимало грошей, але отримаю набагато більше,- Тимофій Васильович підвівся, його голос звучав холодно й розмірено, - що буде з твоєю сестричкою далі тепер залежить тільки від тебе. Погодишся на мої умови Марту віддадуть її батькам, а відмовишся, то… це буде на твоїй совісті. Мовчиш?