Розділ 4

  Леся нарешті отямилася від шоку. Ще раз подивилася на свого дідуся і тоді вже остаточно переконалася, що це зовсім не жарт. Зараз вона знаходиться на подвір’ї цього самого зухвалого пастуха. Та й не пастух він як з’ясувалося, а хазяїн. Дівчина на цей раз подивилася на цього чоловіка по-іншому. Взагалі, вперше оцінила його зовнішній вигляд і навіть смутилася від побаченого.

  Високий, широкоплечий, на вигляд сильний та мужній. Смуглявий, з чорним як смола волоссям, легкою щетиною і такими неймовірно темно-синіми очима, що ніби зачаровували. Леся, судячи з його зовнішності та дизайну будинку припустила, що він араб, або принаймні, має родинні корені з тих країв.

- Поїхали звідси,- сказала Леся своєму дідусеві, який навпаки не квапився нікуди їхати.- Чому нерухомо стоїш?

- Я гадаю, що нам варто прийняти запрошення Аміра та поснідати разом,- Тимофій Васильович задоволено провів пальцями по своїх вусах.

- Нізащо!- впевнено вигукнула Леся, а потім звернулася до того ж Аміра, який почав її дратувати своїм самовпевненим виглядом.- По-перше, вам необхідно було відрекомендуватися, по-друге, ви повинні були сказати де я знаходжусь, по-третє, ви не мали права мене усипляти…

- По-перше, ти не дала мені такої можливості, а по-друге, тобі вкрай необхідне було те заспокійливе. До речі, ти сама обрала саме краплі. Хіба забула?

- А чому це ви мене на ти? Невже ви зовсім не знайомі з правилами ввічливості. Дикий, неотесаний, грубий, жорстокий… селянин,- відрізала йому Леся та пішла на вихід, а потім призупинилася, бо помітила, що дідусь продовжував стояти.- Я кажу поїхали звідси.

- Добре їдемо,- Тимофій Васильович не став більше наполягати, а не помітно для онуки підморгнув своєму сусідові. Зрозуміло натякнувши, що з усім розбереться.

  Амір тільки посміхнувся у відповідь продовжуючи стояти на місці та спостерігати за дівчиною, яка пішла на вихід. Леся зараз відчувала сильне роздратування, і навіть була б не проти знову випити те заспокійливе, яке їй вчора дали. Вона сіла за кермо свого автомобіля вчепившись міцно руками у кермо намагаючись вгамувати вихор своїх емоції, які наче були здатні розірвати її. Дівчина глибоко вдихнула й видихнула, намагаючись заспокоїти себе думкою, що їй більше не доведеться ні спілкуватися з тим нахабою, і, тим більше бачитися з ним. Вона також подумала, що вперше в житті зустріла такого чоловіка, який її так сильно роздратував з першої зустрічі.

  Леся завела двигун щойно побачивши, як дідусь сів за кермо свого пікапа та дав їй знак їхати за ним. А також не могла не помітити Аміра, який схрестив руки на грудях і самовпевнено посміхався їм услід. Леся швидко розвернулася і виїхала на грунтову дорогу. Їй хотілося щосили натиснути на газ, щоб якомога швидше зникнути з поля його зору. Щоб у нього більше не було можливості роз’їдати її своїм пристайним поглядом від якого їй робилося ніяково. За цей короткий проміжок часу Леся вже не один раз встигла дорікнути собі в тому, що вона вчора звернула не туди, а потім ще гірше збила ту нещасну вівцю.

  Та дякувати Богу тварина жива і Леся ніби скинула з себе тягар вини. Але те що була неуважною, ще й досі не могла собі вибачити. Була неуважна не тільки у дорозі, а й коли приїхала на ферму… того Аміра. Вона-то гадала, що приїхала на ферму дідуся. Варто було відразу покликати дідуся. А вона цього не зробила. Пішла до вівчарні, а потім до будинку. Ще й випила ті краплі... Та звідки їй було знати, що вона відразу зануриться у такий глибокий сон.

- А хто мене до спальні відніс?- уголос запитала у себе, коли вже проїхали те саме перехрестя.- Невже…

  Леся навіть різко загальмувала, коли зрозуміла, що це напевне зробив цей… Амір. І можливо він навіть переодягнув її. Цей нахаба селянин торкався її тіла, бачив її оголеною. Який сором… Леся помітила, що дідусь теж зупинився на пікапі, мабуть, помітив, що вона загальмувала. Дівчина знову натиснула на газ, поїхала, бо не хотіла лишніх запитань від дідуся. Якщо її здогадки вірні, то… це найгірше за все. А воно, мабуть, так і є, бо навряд чи цей селянин знає що таке порядність.

  Продовжуючи розмірковувати Леся трохи заспокоїлася, коли майже доїхала до ферми дідуся. Варто про все забути, більше цей Амір не доторкнеться до неї й тим більше не побачить її. І головне не те що він, а те що вона більше ніколи з ним не побачиться. Леся раз і назавжди вирішила більше не згадувати ні Аміра, ні того що з нею трапилося. А якщо вона так вирішила, то так і буде. А зараз вона перемкнула повністю свою увагу на будинок дідуся, який виглядав не так вишукано, як будинок його сусіда і був менший за розмірами. І дивлячись на ферму в цілому Леся пригадала, що саме тут вона й була у дитинстві.

  Будинок дідуся був теж одноповерховий з відкритою терасою перед вхідними дверима. На задньому дворі теж виднілися сільськогосподарські приміщення для тварин. А навкруги, куди не глянь зелені соковиті луги.

- Чого сидиш, хуткіше вилазь,- крикнув їй дідусь, який на відміну від неї вже встиг вилізти із салону пікапа, а потім звернувся до свого робітника, який підійшов до нього,- допоможи моїй онуці занести валізу до будинку.

- Слухаюсь хазяїн,- кивнув покірно головою робітник.

  Леся відчинила багажник дозволяючи робітнику дістати її валізу та занести до будинку кинувши погляд на дідуся, який роздавав вже розпорядження іншим своїм робітникам. «А дідусь таки постарів,- подумала Леся, - осунувся, схуднув, але все одно виглядає кремезно й мужньо». Колись він був брюнетом, але тепер у нього багато сивини й на обличчі з’явилися помітні зморшки. А от його чорні очі як і колись були суворими й хитрими. Тимофій Васильович був активним, бадьорим, оптимістичним чоловіком, який звик, щоб все крутилося навколо нього і всі підкорялися йому.

- Як ти могла не в ту сторону звернути,- звернувся Тимофій Васильович до Леся, коли та підійшла до нього,- могла мені зателефонувати.

- Я шкодую, що так не зробила. Була впевнена, що їду правильно. Не хочу більше про це говорити…