Розділ 1

  Леся поклала останню річ у валізу – нарешті! Та щойно зітхнула з полегшенням, як їй зателефонували. Але де саме лежав її смартфон дівчина відразу і не пригадала. Обернулася навколо себе та обвела очима розкидані речі, які валялися по всій кімнаті. Прислухалася і тільки тоді зрозуміла, що смартфон лежить на ліжкові під купою футболок, які так і не помістилися у валізу. Вона відкинула речі у бік та відповіла на дзвінок, втомлено сівши на край ліжка.

- По голосу зрозуміла, що ти все-таки поїдеш. А я тобі вже не раз радила і знову раджу послати цього… старого кнура… куди подалі…

– Мамо, не починай знову, – спокійно заперечила Леся. – Усе буде добре, не варто так за мене хвилюватися. Подумай сама, що зі мною може трапитися?

– Я знаю, що ти в мене смілива, вольова, за себе постояти зможеш. Я скоріше просто висловлюю тобі своє невдоволення, – Раїса Олексіївна трохи знизила тон голосу. – Ніяк не можу збагнути, навіщо ти до нього їдеш. Кажу тобі: відправ його під три чорти…

– Як ти собі це уявляєш? – Леся аж сама до себе усміхнулася, коли запитала це в матері, бо чудово знала її багату уяву. Вона зараз неодмінно почне у найменших деталях розповідати, як саме це зробити, тому поспішила не дати їй такої можливості. – Він мій дідусь, якого, до речі, ми востаннє бачили на похоронах…

– Чесно тобі скажу, думала, не приїде, хоч і рідний син загинув. Звичайно, не дай Боже втрачати рідну дитину, – Раїса Олексіївна тяжко зітхнула. – Твого батька жаль, але він усе-таки не подаруночок був. Так нас зганьбив, зруйнував нашу репутацію порядної сім’ї на віки. Через нього нам навіть довелося аж за кордон виїжджати. А то все місто за нашою спиною шушукало, тикало пальцями: “Он, мовляв, подивіться, це та жінка, чоловік якої з коханкою розбилися на машині, коли їхали в ліс… Зрадник…”

– Мамо, з того часу пройшло вже десять років, а ти ніяк не можеш цього забути, – Леся засмутилася. – Я всі ті події теж пам’ятаю, і зараз мені неприємно про це згадувати. Мені тоді було тринадцять… Мамо, це все в минулому. І знаєш, хай там як було, а батько мене любив, і я його теж любила. Мені його завжди буде не вистачати.

– Вибач, що згадала про це, – Раїса Олексіївна заплакала, і Леся це почула через телефон.

– Мамо, не засмучуйся, залишмо все позаду. Зараз у нас усе добре. Ти вдало вдруге вийшла заміж. Вольф тебе любить, а сестричка, яка у мене-то гарна народилася. До речі, як там Марта?

– Спить. Така ж невгамовна, як і ти була в дитинстві. У свої п’ять рочків і німецькою говорить, і українською, – у голосі жінки відчувалася гордість. – Ви в мене, дівчатка розумні, гарні. Пишаюся вами, люблю вас.

– І ми тебе любимо, мамо. Щойно повернуся до Києва, то й до вас одразу прилечу в Берлін. У мене ще залишатиметься два тижні відпустки, – поділилася планами Леся.

- А мені б хотілося, щоб ти всю свою відпустку провела з нами. Може все ж таки…

– Мамо, я не можу відмовити дідусеві. Він щороку запрошував мене до себе в гості, а я щоразу відмовлялася, посилаючись то на навчання, то на зайнятість, а тепер – на роботу. Десять років я його не бачила й навіть відчуваю якусь провину перед ним. Мені здається, що я йому постійно щось винна. Адже дідусь допомагав мені, та й зараз допомагає. Завдяки йому я змогла купити квартиру в центрі Києва, машину… Усе, що маю, – це завдяки його підтримці. А ще він хоче допомагати й тобі, але ти постійно відмовляєшся.

– Відверто тобі скажу: я не люблю Тимофія Васильовича. Коли його син вирішив одружитися зі мною, він був категорично проти. Казав, що я йому не пара. Мовляв, вони – успішні, заможні фермери, а я – сирота, яка на той час не мала за душею нічого. Але я ніколи не боялася роботи й не соромилася свого минулого. Я виховувалася в дитячому будинку, мала одну єдину сукню “на вихід” – до того часу, поки не познайомилася з твоїм батьком. Так, твій батько – зрадник, але він “вивів мене в люди”. За це я йому завжди буду вдячна, – Раїса Олексіївна почала розповідати те, що Леся чула вже неодноразово, але готова була слухати знову й знову. – А твій “дідусь”, як ти його називаєш, бо для мене він просто старе хамло, хотів, щоб його Андрійко одружився з дівчиною із багатої сім’ї. Уявляєш, він навіть наречену йому вибрав! Але плани його провалилися. Твій тато пішов наперекір батькові й одружився зі мною. Проте згодом я зрозуміла, що твій татусь, доню, просто використав мене. Він одружився зі мною, щоб сховатися за моєю спиною й уникнути волі свого батька. Він мене не кохав, тому й зраджував. Але батьком він був хорошим, любив тебе…

– Мамо, не засмучуйся і більше про це не згадуй, – Леся намагалася підбадьорити маму. – І прошу тебе, не хвилюйся за мене. Я буду телефонувати, коли матиму можливість. А зараз, я хочу, раніше лягти спати, щоб завтра зранку вже виїхати. Гадаю, що за цілий день доїду і під вечір буду на місці.

– Може, все-таки варто поїхати автобусом або потягом? Якось мені тривожно, що ти за кермом, – зауважила Раїса Олексіївна.

– Мамо, я буду уважною і їхатиму не поспішаючи. Не забувай, що я вже два роки за кермом, отже, досвіду в мене вистачає. Для мене, розумієш, найзручніше буде поїхати своєю автівкою. Прошу, не хвилюйся, запевняю – все буде добре.

– Телефонуй мені. І менше розповідай про мене тому "хрущеві". Ну все, до побачення, лягай відпочивати. Цілую.

  Леся відклала смартфон убік, зібралася з силами та взялася прибирати в кімнаті. Розкидані речі швидко розклала по своїх місцях, а валізу поставила перед вхідними дверима. І тільки ледве видихнула, як у двері подзвонили. На порозі стояв сусід – привабливий юнак, ровесник Лесі. Високий, із накачаними м’язами, блондин.

– Привіт! – Гриша сміливо зайшов до квартири, навіть не чекаючи на запрошення. Побачивши валізу, він зацікавлено запитав: – Кудись їдеш?

- До дідуся  в гості,- Леся відносилася до Гриші скоріше як до друга чим до хлопця, який до неї залицявся,- хочу сьогодні раніше лягти спати.