Повернення циніка

Еліас Торн повернувся.

Новина про масове вбивство в маєтку Блеквудів,що просочилася до місцевої газети,змусила його змінити своє рішення.Він,який завжди скептично ставився до паронормальних явищ,але не здатний ігнорювати дивні збіги,відчув,як старі рани знову дають про себе знати.Через роки після невдалого розслідування,коли його репутація опинилася під питанням,він не міг відвернутися.

Він прибув до Блеквуд-Менор того ж дня,коли Капела блукала на самоті по кімнатах,повних  тіней та спогадів.Будинок зустрів його звичним холодом,що пронизує кістки,і запахом запустіння,який не могли приховати жодні освіжувачі повітря.

Еліас був невисоким,кремезним чоловіком зі втомленим поглядом і короткою стрижкою,яка колись,мабуть,була модною.На його обличчі виразно проступали сліди часу та розчарувань,а в очах читався цинізм,який він роками відточував як броню.Колись вірив у те,що робить,але тепер його віра була підірвана,а серце загартоване.

Він припаркував свій побитий життям ''Шевроле'' біля воріт маєткуі вийшов,попровляючи старий плащ.Еліас пам'ятав це місце ще до трагедії.Пам'ятав доглянутий садок,звані вечори і чутки про темні таємниці,приховані за стінами Блеквуд-Менора.Тепер тут панувала тиша,порушувана лише завиванням вітру,що проноситься крізь зламані гілки дерев.

Його зустрів детектив Міллер,старий друг і колега,який і попросив його глянути на цю справу.Міллер був типовим копом старого загартування,що вірить у факти та докази,але нездатним пояснити,що оточувало Блеквуд-Менор.

-Еліасе,дякую,що приїхав,-сказав Міллер,потискаючи йому руку.-Знаю,що ти не любиш це лайно,але тут щось не так.

-Я вже бачив звіти,-відповів Еліас,оглядаючи дім.-Жодних слідів злому,жодних доказів,тільки гора трупів.І дівчина,яка бачила примару.

-Так,Капела.Вона єдина вижила.Розповіла про якусь жінку,яку ніхто не бачив.Ми вважаємо,що це шок,але...

-Але ти не можеш це виключити,-закінчив за нього Еліас.-Ось чому я тут.

Вони ввійшли до будинку.Еліас одразу вічув холод,який не пояснювався погодою.Він дістав із сумки портативний вимірювач ЕМП та почав сканувати приміщення.Стрілка приладу сіпалася,показуючи аномальні коливання у різних частинах будинку.

-Цікаво,-промимрив Еліас.-Електромагнітні поля тут танцюють як божевільні.Не схоже на звичайний збій у проводці.

Міллер повів його до бібліотеки,де Капела виявила потайну кімнату.Еліас оглянув книжкові полиці,поки не знайшов ледве помітний механізм,що відчиняє двері.

-Ось,-сказав Міллер.-Тут вона знайшла щоденник.

Еліас увійшов до кімнати.Повітря тут було важким,спертим,наче наповненим багаторічним смутком.Вимірник ЕМП зашкалював.Він відчув легке запаморочення,ніби кімната витягла з нього енергію.

Саме тоді він побачив Капелу.Вона стояла в кутку кімнати,тримаючи в рукав стару книгу.Її погляд був спрямований у нікуди,наче вона бачила щось,чого не бачив він.

-Капела,-обережно покликав він.

Вона здригнулася і обернулася,в її очах був страх,який неможливо було підробити.

-Ви... ви тут,-прошепотіла вона.

-Я Еліас Торн,-представився він.-Детектив Міллер попросив мене допомогти.

Вона кивнула,ніби не до кінця розуміючи,що відбувається.

-Я маю вам дещо показати,-сказала вона,простягаючи йому щоденник.

Еліас узяв книгу.Вона була старою,з пожовклими сторінками і вицвілим чорнилом.На обкладенці було зображено дивний символ,якого він ніколи раніше не бачив.

-Це щоденник Ізольди Блеквуд,-пояснила Капела.-Вона була звинувачена у чаклунстві та прокляла мою родину.

Еліас відкрив щоденник і почав читати.Слова були написані архаїчною мовою,але він,на свій подив,міг їх розуміти.Він читав про ритуали,заклинання і темні сили,які Ізольда Блеквуд використовувала,щоб помститися своїм кривдникам.Чим більше він читав,тим сильніше ставало його занепокоєння.

-Це...це серйозно,-промимрив він.

-Я знаю,-відповіла Капела.-Я її бачила.Вона була у дзеркалі.

Еліас зітхнув.Він не хотів вірити у все це,але щось у голосі Капели змусило його засумніватися у своємо скепсесі.

-Покажи мені,-сказав він.

Капела провела його назад до головної зали,на велике дзеркало,що висіло на стіні.Вона вказала на нього тремтячою рукою.

-Тут я її бачила,-прошепотіла вона.-Вона дивилася на мене і посміхалася.

Еліас підійшов до дзеркала і уважно оглянув його.Нічого незвичайного він не помітив.Просто старе дзеркало з потьмянілим відбиттям.

-Я нічого не бачу,-сказав він.

-Вона тут,-наполягала Капела.-Я відчуваю її.

Несподівано в кімнаті стало дуже холодно.Еліас відчув,як по спині пробіг озноб.Він озирнувся і побачив,як у кутку кімнати згущається тінь.Вона росла,приймаючи контури людської фігури.

-Що це таке?-прошепотів Міллер,який теж відчув себе недобре.

Тінь почала рухатися у їхній бік.Еліас дістав із сумки хрест і спрямував його на тінь.

-Іди!-Закричав він.-Ім'ям Господа,піди!

Тінь завмерла на мить,наче обмірковуючи його слова.Потім вона видала тихий,злий сміх і зникла.

Еліас важко дихав,намагаючись прийти до тями.Він глянув на Капелу,яка стояла тремтячи від страху.

-Ти це бачила?-спитав він.

-Так,-відповіла вона.-Це вона.