Відлуння у пітьмі

Капела сиділа в кімнаті для допитів,стіни тиснули на неї,наче труна.Запах дешевої кави та життєвого розпачу в повітрі,обертаючись із своїм власним страхом.Детектив,чоловік зі втомленим поглядом і залисинами,ставив запитання,його голос пролунав приглушено,наче здалеку.

- Міс Блеквуд,- почав він,-ви сказали,що бачили... жінку?

Капела проковтнула слину,її горло пересохло.Вона пам'ятала її.Жінка в дзеркалі.Її обличчя,збільшена лють,її темні,пронизливі очі.Як вона могла це пояснити?Як можна було розповісти про те,що жінка їй не примарилась,що вона не божевільна?

-Я... я не знаю,що це було,-пробурмотіла вона.-Це сталося уві сні,але...це було так реально.

У детектива після цих слів,погляд став ще більш втомлений.

-Міс Блеквуд,ми розуміємо,що ви пережили страшну трагедію.Але нам потрібні факти.Об'єктивні факти.Чи бачили ви когось у сусідньому будинку?Чи чули щось?

Капела похитала головою.

-Ні.Усе сталося так швидко.Я... тільки пам'ятаю крики.І потім... Цю жінку.

-І ви впевнені,що ця жінка спричинила смерть вашої родини?

-Так,-відповіла Капела,її голос тремтів.- Я впевнена.

Детектив записав щось у блокнот,його лице залишилось непроникним.Вона відчувала,що він їй не вірить.Він думав,що вона марить,що її розум грає з нею злий жарт.І як вона могла його звинувачувати?Як можна було думати про таке?

-Добре,міс Блеквуд.Ми зв'яжимось з вами,якщо нам знадобиться ще щось.

Вона приїхала з поліцейської дільниці,почуваючи себе ще більш одинокою і втраченою,ніж будь-коли.Світ навколо здавався сірим і неживим,немовби відображаючи її власний стан.Вона повернулася в готель,і замкнулася в номері.

Ніч принесла не полегшення,а кошмари.Вона бачила обличчя своєї сім'ї,вкрите жахом,чула їхні крики,що відлунювалися в її голові.І знову вона побачила її.Жінка в дзеркалі.Вона переслідувала її уві сні,її темні очі пропалювали її наскрізь.

Прокинувшись у холодному поті,Капела зрозуміла,що не може так жити.Вона не могла просто сидіти і чекати,доки поліція не розкриє цієї справи.Вони не зрозуміють.Вони ніколи не зрозуміють.Вона сама має знайти відповіді.

Вона ввімкнула ноутбук і почала шукати інформацію про Блеквуд Менор.Вона читала про його історію,про його темне минуле.Ходили чутки про чорну магію,про прокляття,що тяжіє над її родиною.Вона натикається на уривчасті відомості,на уривки легенд,але відчувала,що це не правда.

Блеквуд Менор.Він завжди здавався їй похмурим і зловісним,навіть у дитинстві.Вона пам'ятала,як її бабуся подарувала їй історію про примар,що блукають його коридорами.Вона завжди думала,що це просто казки,але тепер... тепер вона не була така впевнена.

Після кількох днів,проведених у готелі,Капела вирішила повернутися до Менора.Там серед руїн свого останнього життя,вона сподівалася знайти відповіді.

Після повернення до Менора її зустріла  жовта поліцейська стрічка,натягнута навколо території.Вона продемонструвала свою впевненість охоронцю,і він неохоче пропустив її.

Будинок стояв похмурий,на тлі сірого неба.Він здавався ще більш занедбаним і зловісним,ніж вона пам'ятала.Вона пройшла через вхідні двері,і її відразу обдало холодом.Запах смерті все ще живий в повітрі,поширюючи запах пилу та вогкості.

Вона блукала кімнатами,оглядаючи їх,як уперше.Вітальня,де вони святкували її день народження,тепер була залита кров'ю та уламками скла.Їдальня,де вони вечеряли разом,тепер була сповнена тиші та розпачу.

Капела відчула,як сльози течуть по її щокам.Вона не могла замислитись,що все це сталося.Що її родина пішла.Що її життя змінилося назавжди.

Вона піднялася на другий поверх і увійшла до бібліотеки.Вона завжди любила це місце.Книги,що стояли на полицях,здавалися їй вікнами в інших світах.Вона провела тут незліченно багато часу,читаючи і мріючи.

Вона підійшла до однієї з книжкових полиць і провела пальцем по корінцях книжок.Її погляд упав на одну з них.Вона була старою і пошарпаною,з тисненою шкіряною палітуркою.Вона потягла її,і раптом... полиця зрушила.

Капела завмерла,її серце шалено билося в грудях.Вона штовхнула полицю ще раз,і та відсунулась,відкриваючи прохід до тісної кімнаті.Вона відрізнялася від тої,що вона знайшла раніше.В центрі кімнати стояв невиликий стіл,покритий великим шаром пилу.На ньому лежало багато книг,коли вона підійшла,розгорнувши в сторону книги.Під ними вона знайшла в червоній палітуркі щоденник.Він був написаний старою мовою,яку вона насилу зрозуміла.Дівчина почала читати,і її охопило дивне почуття.Наче вона вже знала ці слова.Наче вона читала історію свого життя.

Щоденник жіночого активіста на ім'я Ізольда Блеквуд.Вона жила в Меноре багото століть тому.Ця жінка була звинувачена в чаклунстві та її зрадила її ж родина.

Капела продовжила читати,і її охоплював жах.Ізольда була безневинна.Вона була обмовлена і вбита.І перед смертю вона прокляла свій рід.

Капела закрила щоденник,її руки тремтіли.Тепер вона з'явилась.Жінка в дзеркалі.Ізольда.Вона повернулася,щоб помститися.

Її розум раптом заповнився яскравими образами.Вона побачила Ізольду,що стоїть у цій самій кімнаті,що зачитувала заклинання,що закликає могутні,темні сили.Вона відчула свій гнів,свій біль,своє бажання помсти.

Капела відсахнулася від столу,її ноги підкосилися.Вона відчувала,як щось пробирається в її тіло.Щось темне та зловісне.

Вона впала на підлогу,її тіло затрусило в конвульсіях.Вона закричала,але її голос був заглушений тихим шепотом,що лунав в її голові.