Капець
1
Капець підкрався зовсім непомітний,
Хоч навкруги крутив я головою,
Прошепотів – «Ти хлопець дуже спритний,
Але шмаркач змагатися зі мною».
Бо за плечима в мене не роки – століття,
Ніхто з людей мене не переможе,
Для всіх людей у світі я страхіття»,
Я лиш ковтнув і прохрипів – «А може?...»
«А може зможу я тебе перехитрити?
З дитинства я товаришую з головою»,
Він перебив мене – «Не варто торохтіти,
Не зрозумів – тобі не впоратись зі мною!»
«І все ж я спробую» - йому відповідаю,
Він похитав повільно головою,
«Ну що ж давай, але попереджаю,
Якщо не вдасться, я розправлюся з тобою!»
«Що може бути гіршим?» - я питаю,
«Приперт до стінки, так вже повелося. . .»,
Знітився він, зітхнув, махнув рукою -
«Ти будеш першим, серед тих кому вдалося».
Тут він пропав, як мара на світанку,
А я тремтячею рукою тер обличчя,
Не треба було пити аж до ранку,
А то і не таке насниться!
