Глава 1

Я вже дуже чекала, коли ми продовжимо нарешті нашу подорож. Ні, мені дуже сподобалось в Румунуї, одна хотілось побачити світ. За це літо я подивлюсь чи не пів світу. Відправились ми порталом, і я не одразу зрозуміла, де опинились.

Море було синє і спокійне, коли ми прибули до Йонагуні — маленького острова на півдні Японії. Сонце лише починало повільно підніматися над горизонтом, розсипаючи срібні блискітки на поверхні води. Легкий вітерець погойдував пальми на березі, а запах солоної води змішувався з ароматом ранкового сонця й свіжої трави.

Усе навколо світилося якимось особливим, магічним світлом, що здавалося підказкою, що це місце не просте. Макс стояв осторонь, його постава була прямою, а обличчя виражало дивну концентрацію. Очі блищали холодним спокоєм і водночас внутрішнім хвилюванням — дивним поєднанням суворості та очікування дива.

— Ці піраміди — не просто підводна загадка, — промовив він, звертаючись до мене. — Тут, Еміліє, зберігається давня сила. І я хочу, щоб ти відчула її сама.

Я мовчки кивнула. Усередині все стискалося від хвилювання, серце билося швидко, майже болісно. Страх і захоплення перепліталися, створюючи дивне відчуття, наче перед важливим іспитом, тільки цього разу ставки були значно вищими. Я відчула, як легке тремтіння пробігло по спині, і одночасно серце наповнилося рішучістю.

Ми сіли в маленький човен, і він повільно вирушив у бік відкритого океану. Я дивилася на острів, що повільно зникав позаду, на пальми, що хиталися у легкому вітерці, і на блискучу воду, що розбивалася об борти човна. Відчуття простору навколо — безмежного й водночас знайомого — викликало в мені дивну гармонію.

— Ти впевнена, що готова? — запитав Макс, піднявши брову. Його голос був спокійний, але у ньому звучала прихована стривоженість, яку він не намагався приховати.

— Завжди, — відповіла я, відчуваючи, як серце б’ється, немов барабан.

Ми підійшли до місця занурення. Макс уважно показав мені спорядження для дайвінгу, пояснивши, як відчувати ритм океану, як зливатися з водою, щоб вона не обмежувала рухів, а навпаки — допомагала. Кожне його слово було сповнене важливості, і я відчула, що ця подорож — не просто фізичне занурення, а зустріч із давніми таємницями світу.

Пірнули ми майже одночасно. Холодна вода обійняла тіло, пробуджуючи відчуття кожного м’яза, кожної клітини шкіри. Світло розсіювалося, створюючи м’які хвилі синього і зеленого, і я зрозуміла, що під водою все здається іншим: повітря і час ніби розтяглися, а простір став глибоким і одночасно близьким. Тут було не просто дно океану — тут була пам’ять і сила. На щастя поруч були чарівники повітря і води, що робили нашу подорож безпечною. І ми могли дихати під водою.

Піраміди з’явилися раптово, наче виникли з темряви. Величезні кам’яні сходи здіймалися з глибини океану, майже бездоганно відточені, як створені велетнями. Я наблизилася і простягнула руку до холодного, але дивовижно теплого каменю. Він був живим на дотик, і відчуття тепла проникло всередину, запалюючи всередині полум’я, яке я відчувала ще з дитинства, тільки тепер воно відгукнулося на магічне середовище.

— Бачиш? — Макс показав на рельєф старовинного символу. — Цей знак реагує лише на носіїв вогню.

Я доторкнулася. І миттєво вода навколо закипіла, немов реагуючи на мою внутрішню стихію. З моїх пальців вирвався слабкий вогняний спалах — під водою, серед синьої глибини. Я відчула, як сила розгортається в грудях, розливається по всьому тілу і гармонійно поєднується з водою навколо. Камінь засвітився, і щось клацнуло — з піраміди виріс невеличкий обеліск, що світився зсередини, немов у ньому було живе серце.

— Піраміди дають кожному те, що йому потрібно найбільше, — прошепотів Макс, його голос звучав низько, з піднесенням. — Це один із артефактів стародавньої стихійної рівноваги. Вогонь, вода, повітря, земля. Якщо його забрати — твоє полум’я стане чистішим. Ти навчишся його контролювати, і воно більше ніколи не вийде з-під контролю.

Я простягнула руки, і обеліск сам ліг у долоні. Теплий, пульсуючий, немов живий. Його енергія проникала у мене, і я відчула, як стихії навколо м’яко, але рішуче приймають мене, наче я — нова хранителька сили. Серце билося в унісон з пульсацією артефакту, і я вперше відчула себе частиною великої, древньої гармонії.

І тоді сталося несподіване. Земля під нами задрижала, і з глибин океану вирвалися чорні тіні, густі й спіралеподібні, що почали кружляти навколо. Вони були як сама темрява, оживлена, готова перевірити кожного, хто наважиться доторкнутися до сили.

— Вони стражі, — крикнув Макс. — Але не бійся. Це іспит.

Мій погляд впав на тіні, що наближалися, але страх не охопив мене. Ніби сама стихія вогню пробудилася всередині, наповнюючи рішучістю і силою. Я спрямувала її на тіні, і кожна з них зникала у спалаху світла, розчиняючись, немов дим у повітрі. Обеліск мовчки підказував, як говорити зі стихією, а моє тіло виконувало ці рухи без зусиль і сумнівів.

За хвилину все стихло. Вода навколо стала прозорою, як кришталеве скло. Тіні зникли, а земля заспокоїлася. Я відчула неймовірне полегшення і водночас приплив енергії — наче розкрилася нова грань моєї сили.

— Ти впоралася, — тихо сказав Макс. — І це дуже добре.

Я усміхнулася йому крізь маску, тримаючи обеліск у долонях. Вода відбивала сонячне світло, а повітря над поверхнею виблискувало від ранкового сонця, створюючи відчуття, ніби весь світ святкує мій успіх. Моя душа наповнилася спокоєм і впевненістю, я відчула гармонію з водою, вогнем, повітрям і землею — усі стихії говорили зі мною однією мовою.

Ми повільно попливли назад до човна. Кожен мій рух був легкий і впевнений, наче я навчилася керувати не лише тілом, а й стихіями навколо. Кожен вдих був сповнений нової сили, а погляд на горизонт дарував відчуття безмежних можливостей.

Коли ми піднялися на поверхню, небо над нами було чистим, а хвилі ледь погойдували човен. Ми мовчки сіли поряд, поки мотор повільно заводився. Відчуття завершеного випробування було глибоким, але я знала: це лише початок.