Глава 6

Наступного ранку я прокинулася раніше за всіх. Сонце тільки-но почало розсвітати, його м’яке світло проникало через великі вікна, що виходили на величезний сад. Теплі промені ковзали по старовинних меблях, відбиваючись від мармурових підвіконь, і створювали відчуття, ніби кімната сама дихає разом зі мною.

Я тихо встала і вирушила в сад. Тиша навколо була неймовірною. Легкий вітер шурхотів у листі дерев, а свіже ранкове повітря наповнювало легені і одночасно заспокоювало думки. Я відчула, як тиша обіймає мене, немов невидимі руки, і наповнює душу спокоєм, якого давно не відчувала.

Крокуючи по саду, я думала про те, що сталося останнім часом. Навчання магії з Максом було неймовірно важким, але водночас надзвичайно цікавим. Вогонь уже не здавався мені таким незручним і небезпечним, як спочатку. Його присутність у тілі не лякала, а змушувала відчувати силу, яка колись здавалася недосяжною.

І хоча я ще не повністю розуміла, як ним керувати, відчуття влади і контролю над своєю силою давало неперевершене задоволення. Проте на цьому моє знайомство з родиною Макса не закінчувалося. Я все ще не мала уявлення, що чекає на мене далі, і це очікування водночас хвилювало і надихало.

Тим часом Міріс, моя бабуся, була для мене справжнім джерелом тепла і затишкуУ ній поєднувалися мудрість і доброта, а посмішка, яку вона дарувала всім навколо, змушувала відчувати себе прийнятою і важливою. Коли я тільки потрапила до маєтку, її присутність справляла на мене заспокійливий ефект — наче вся тривога від навчання і неспокійних думок розсіювалися.

Після прогулянки я повернулася до будинку, де вже снідав Макс. У кухні пахло свіжим хлібом і кавою. Тепло від печі лагідно обіймало кімнату, а крихти на дерев’яній підлозі нагадували про турботу, яку вкладали в кожен день цього дому. Я приєдналася до нього.

— Як спалось? — запитав він, піднявши погляд на мене.

— Добре, — відповіла я, ковтаючи теплу каву, яка здавалася солодшою від спокою цього ранку. — Я хотіла подивитись на сад.

— Міріс теж дуже любить такі прогулянки, - посміхнувся він. – Вам треба якось зробити це разом. Впевнений, мама буде просто щаслива.

Я могла лише кивнути. Після сніданку ми вийшли до вітальні. Міріс сиділа на кріслі біля великого вікна, перегортаючи стару книгу. Вона виглядала так, наче її розум не був прив’язаний до часу, і кожна сторінка в її руках мала особливу вагу. Коли вона помітила нас, обличчя розцвіло в посмішці.

— О, ти прокинулася, моя дорога, — сказала вона, піднімаючись з крісла і обіймаючи мене. — Як тобі спалось у нашому маєтку?

— Дуже добре, — відповіла я, відчуваючи її тепло в обіймах. — Дякую, що прийняли мене тут.

— Нам завжди приємно бачити нових членів родини, — сказала вона, усміхаючись. — Тим більше, коли це така цікава молода чарівниця.

Її слова мене трохи здивували. Я ще не звикла до того, що люди можуть називати мене так. Виявляється, мій статус як «єдиної чарівниці вогню» вже був відомий чи не по всьому світу, і тепер я відчула легке тремтіння хвилювання від усвідомлення того, що від мене очікують більше, ніж я сама могла уявити.

Ми сіли за стіл, і бабуся почала розповідати мені історії про своє життя. Вона була мудрою жінкою з багатим досвідом, і навіть звичайні моменти свого минулого вона подавала так, що вони здавалися магічними. Її голос був ніжним і спокійним, і я відчувала, як слова вплітаються у теплу атмосферу кухні.

— Колись я теж мріяла вчитись в Еворі, — почала вона, коли ми з Максом допивали чай. — Але через моє походження, доводилось в Хансоні. Але я там була чужою, бо мій рід тягнувся з Європи, а в Японію ми просто переїхали. Хоча, маю визнати, і там чудово.

Я уважно слухала, а Макс уважно дивився на матір, ніби очікуючи, що вона розкаже щось, чого ми ще не знаємо. Я одразу ж згадала нашу подорож до школи азійського континенту. Але мені там не дуже вже й подобалось.

— А чому ти майже зараз не використовуєш магію? — запитала я, зціпивши пальці навколо чашки.

— Магія змінює тебе, — сказала вона. — Спочатку ти відчуваєш себе сильним, наче здатен зробити все, що хочеш. Але з часом розумієш, що інколи, чим більше ти маєш сили, тим більше тебе лякає її вплив на твою душу.

Я задумалась. Це було схоже на те, що я відчувала з вогнем. І я розуміла, що бабуся має рацію — з магією треба бути обережною, не можна дозволяти їй повністю захопити твоє життя. Адже сила, яку я отримала, була одночасно благословенням і випробуванням.

В цей момент до кімнати увійшов Костянтин. Ми не дуже часто бачились, бо він весь час зайнятий. Але інколи все ж чоловік знаходить час, аби розповісти мені щось цікаве. І я особливо цінувала ці моменти.

— Міріс, ти знову про магію говориш? — запитав він, посміхаючись, але його погляд видавав легку настороженість. – Мія від нас скоро втече.

— Та як ти можеш, Костянтине? — відповіла бабуся, сміючись. — Ми ж не просто так розмовляємо. Не діставай мене, я хочу провести час з онучкою.

Мої руки ще тримали чашку, і я відчула легке тепло, що перейшло від нього, мов символ передачі знання і підтримки. Я ще багато чого повинна була дізнатися про свою силу і про свою родину. Але це було лише початок. У кімнаті залишився запах свіжого хліба, аромат кави і відлуння тихої, але глибокої магії родини, яку я лише починала розкривати. І я знала, що в найближчі дні моє життя зміниться назавжди — не лише через магію, а через людей, які навчили мене розуміти її значення.