Глава 4

Румунія. Це було місце, яке завжди асоціювалося у мене з історіями про старовинні замки, темні ліси та таємничі легенди. Відчуття, що я опинилася в самому серці цих міфів, не покидало мене. Кожен подих вітру, що гуляв між високими деревами, кожен шелест листя здавався мені частиною живого світу, де історія й магія перепліталися у невидимі нитки.

Якось серед білого дня я прогулювалася лісами біля маєтку, вдивляючись у кожну деталь навколишнього світу, наче вперше бачила все, що мене оточувало. Сонячні промені пробивалися крізь густі крони дерев і створювали на землі мереживо світла та тіні, що рухалося, немов живі істоти.

Макс вирішив показати мені місцеві краєвиди, де, як він казав, можна було відчути дух роду і дійсно зануритися в атмосферу цієї землі. Спочатку ми відправилися до місцевих руїн. Колись це було велике і важливе місто магів, де жив і працював мій далекий предок, один із перших володарів вогняної магії. І хоча зараз залишилися лише руїни, вони все ще зберігали ту атмосферу магії, яка ніби витає в повітрі. Вітер грав із залишками старих каменів, і я відчувала, що ці руїни пам’ятають кроки багатьох поколінь.

— Ось тут, — Макс вказав на старі камені, що покриті мохом і лишками зеленої рослинності. — Тут наші предки укріплювали свої знання. Зараз все це сховано, але раніше ці стіни мали неймовірну силу.

Я стояла на старовинному камені і уважно вдивлялася у темну глибину лісу. Відчуття, що в цих руїнах є щось більше, ніж просто залишки минулого, не відпускало мене. Це була не просто історія, це була частина моєї спадщини. Камені, що оточували нас, ніби шепотіли стародавні слова, які я не могла зрозуміти, але відчувала їх енергетику.

— Ти відчуваєш це? — запитав Макс, спостерігаючи за моєю реакцією.

— Відчуваю, — тихо відповіла я. — Наче тут є щось потужне, що досі живе.

Макс кивнув і відвів погляд до горизонту. Він здався задумливим, ніби намагаючись зрозуміти, що відбувається в його власному серці. Його руки, схрещені на грудях, тремтіли трохи, коли він піднімав погляд до неба.

— Це місце завжди мало певну силу, — сказав він, більше до себе. — І твої здібності… вони можуть змінити багато чого.

Він не пояснив більше, і ми залишили це питання відкритим. Але мені стало зрозуміло, що тут, у Румунії, я повинна була дізнатися більше про свої можливості. Це був не просто подарунок, це було випробування.

Ми продовжили подорожувати по румунських просторах, і кожен новий крок був, ніби подорож у часі. Селище, де ми зупинилися на обід, було зачарованим місцем, сповненим давніх традицій. Дерев’яні будинки з різьбленими віконними рамами стояли рядами, і над дахами здіймався запах свіжоспеченого хліба та трав’яного чаю. Вечорами ми сиділи біля вогню і слухали старовинні румунські легенди про відьм і чаклунів, а місцеві жителі розповідали історії про те, як наш рід врятував це місце від великої біди. І кожне їхнє слово звучало так, наче вони знали про мене більше, ніж я сама.

Одного разу, після вечері, Макс вирішив повести мене до особливого місця — місця, де, за легендами, зберігалася стара магія роду. Це була печера, прихована серед густих лісів, до якої вела вузька стежка, що петляла між високими соснами та старими дубами. Ми йшли довго, а тиша навколо посилювалася з кожним кроком. Навколо не було жодного звуку людського життя — лише шелест листя і віддалений крик сови. Я не могла зрозуміти, чому це місце так важливе для Макса. Він виглядав серйозно, майже схвильовано, а його погляд час від часу зупинявся на моєму обличчі, немов перевіряючи, чи я готова.

— Тут, — Макс зупинився біля входу в темну печеру. — Твоя сила може пробудитися. Це місце не для всіх, і лише ті, хто володіє вогнем, можуть стати його частиною.

Я вдивлялася в темряву перед нами, серце билося швидше, відчуваючи, що магія навколо густа і насичена, немов сама земля дихає. Щось підказувало мені, що це буде важливий момент у моєму житті, але я все ще не була готова повністю усвідомити його значення.

— Чому саме я? — запитала я тихо.

— Бо твоя сила велика, Еміліє. Вогонь, який ти носиш у собі, може змінити все, - пояснив Макс. – Це твоє випробування, твоя можливість зрозуміти, хто ти є насправді.

Я зробила крок вперед, і раптом відчула, як темрява печери поглинає мене, але з кожним кроком темрява ставала теплішою. Це було дивно. Я відчувала, як моя магія розгорається всередині, і вона більше не була просто силою. Вона була частиною мене, моєю сутністю.

— Готова? — запитав Макс.

Я кивнула. У середині печери ми побачили старий камінь, на якому були викарбувані дивні символи — стародавні руни, що випромінювали легке світло, як ніби вбираючи магію навколишньої природи. Камінь здавався живим, і коли я торкнулася його пальцями, відчула тепло, яке пульсувало у ритмі мого серця. Макс підійшов до каменя і витягнув з кишені маленький амулет, який я бачила в нього раніше.

— Це амулет мого батька. Він дав мені його, коли я був молодший, — пояснив Макс. — Ти повинна зробити те ж саме, щоб остаточно прийняти свою силу.

Я простягла руку і торкнулася каменя, і раптом відчула, як всередині мене розгорається потужний вогонь. Вогонь, що не горить, а світиться, палає і живе. Він обволік мене теплом і силою, і я відчула, як усі мої страхи та сумніви зникають.

І в ту мить я зрозуміла: я більше не просто дівчина з магією вогню. Я була спадкоємицею древньої сили, яка повинна змінити світ. Я відчула зв’язок з усіма своїми предками, їхніми успіхами й поразками, і зрозуміла, що відтепер моє життя належало не лише мені, а й історії, яку я повинна продовжити.

Магія лісу, стародавні руни, амулет батька — все це об’єдналося в один потужний потік енергії. Я відчула, що це лише початок моєї подорожі, і що випробування, які чекають попереду, будуть вимагати від мене не лише сили, але й мудрості, терпіння та розуміння того, що магія — це відповідальність. І я була готова прийняти цю відповідальність.