Глава 1

Дядько завжди говорив, що канікули — це час для відпочинку. Але чомусь останні кілька тижнів я не могла розслабитись. Кожен день здавався водночас знайомим і чужим, як старі книги, які лежать на полиці, але сторінки яких давно втрачені. Я в усьому почала шукати подвійний сенс.

Місяць тому моє життя змінилося назавжди: я дізналася, що моя магія — це не просто унікальна риса, а частина чогось набагато більшого, що виходило далеко за межі звичайного світу. І що мій батько насправді не помер, коли я була маленька. Весь час мені брехали, а мій справжній тато живий. І тепер він хоче налагодити стосунки.

Ця новина не залишала мені часу для спокою. Я намагалася ходити, жити звичайним життям, розмовляти з дядьком і тіткою, сміятися з Тимурчиком, але думки постійно крутилися навколо одного: як тепер буде виглядати моє життя? І чого від мене очікує магія?

Я сиділа на кухні дядька Макара, прокручуючи в голові всі ці новини. На столі стояла чашка з гарячим чаєм, але я навіть не могла підійти до неї — руки тремтіли від хвилювання і невизначеності. Сонце просочувалося крізь штори, і його проміння падало на керамічну плитку, відбиваючи золотаві відблиски на стінах. Здавалося, що сама кухня спостерігає за мною, мовби знала, що сьогоднішній день не буде звичайним. Кожна дрібниця, навіть запах кориці та меду, що залишився після сніданку, викликала відчуття передчуття чогось великого.

Тітці просто сказали частину правди, адже вона досі не знала про магію. І вона була рада за мене, але якось по своєму. Нарешті я не буду весь час в її будинку. Все ж десь в глибині душі вона чекала, коли я нарешті поїду. Але я не скажу, що вона була поганою.

- Макс дзвонив, - раптово сказав дядько. – Він буде зовсім скоро. Емілії, ти зібралась?

- Так, - все ж відповіла я. – Я готова. Але все ще нервую.

- Не бійся, - посміхнувся чоловік. – Це має бути хороше літо. Макс також дуже схвильований.

- А чому це так важливо? – запитав маленький Тимурчик. – Хто цей Макс?

- Це тато нашої Мії, - м’яко сказала тітка. – І тепер вона поїде до нього.

- А чому? – не вгавав братик.

- Бо діти завжди хочуть бути зі своїми батьками, - знизав плечима дядько Макар. – Але Мія потім ще до нас приїде, на наступні канікули.

Я видавила з себе нервову посмішку, але мене все ще трясло. Я справді хотіла провести час з Максом. Хоча і досі не уявляла що на мене чекай. Тільки я подумала про це, як в двері постукали, і тітка одразу ж впустила чоловіка. Високий, з важким кроком, з прямою поставою і впевненим поглядом. Це був Макс. Мій батько. Він немов зафіксований у часі, мов герой старих легенд, який раптово з’явився серед повсякденного життя. Серце прискорилося, а в грудях розлилася невизначеність.

— Макаре, Інно, доброго дня, — його голос був спокійним, майже медитативним, але всередині мене все охопило хвилювання, яке я не могла приборкати. – Радий вас бачити. Я прибув, аби забрати Мію на канікули. Якщо ти не передумала.

- Ні, - швидко сказала я. – Я готова відправлятись. Куди б не було.

- Чудово, - чоловік посміхнувся.

- Можливо вип’єш кави? – запитав дядько. – Або залишишся на якийсь час.

- Та ні, нам пора, - Макс посміхнувся. – Я тебе зачекаю за дверима.

Я швидко кивнула та побігла в свою кімнату, аби взяти рюкзак. Він був зачарований, прямо як в Герміони, тому було все необхідно. Я попрощалась з родичами, а Тимурчик мало не плакав. Але навіть він розумів, що для мене це важливо. А Макс чекав на мене, як і обіцяв. Чомусь десь в глибині душі я боялась, що він втече.

Ми вийшли з дому. Перший подих свіжого повітря, наповненого ароматом лип і тепла, який несе літо, здався мені наче новим життям. Я йшла поруч із Максом, намагаючись уявити, що попереду. Все, що я знала, змінилося за один день. Мій світ, моя реальність, тепер належали чомусь більшому, ніж я могла собі уявити.

Чоловік йшов поруч, його кроки були впевненими, а рука — надійною опорою. Я відчувала тепло магії, що пробуджувалося у мені, тонким струмом, який пронизував усе тіло. Здавалось, що кожен крок наближає мене до чогось важливого, до чогось, що змінить усе життя.

Світ навколо змінювався, ніби реагуючи на мою нову реальність. Листя на деревах тихо шурхотіло, вітер грайливо ніс запах трав і квітів, а сонце відбивалося у воді річки, яка розтягнулася попереду нас, блищачи, немов річкова магія, що відлунює давно забуті легенди.

Таксі вже чекало на нас, аби відвезти в аеропорт. І знову мене охопило хвилювання, адже я ніколи не підіймалась в небо. Для мене це було щось аж надто незвичне. А раптом з літаком будуть якісь проблеми? Сонечки волохаті, Міє, заспокойся. Щось тебе зовсім не туди понесло.

І якось я навіть не помітила, як ми прибули на місце та пройшли реєстрацію. Я встигла побачити місце призначення. Єгипет. Цікаво, і що ж ми будемо там робити? Макс хоче, аби я просто відпочила? Ні, навряд чи. Я настільки занурилась в свої думки, що на автоматі погодилась на каву.

- Міє, з тобою все добре? – запитав Макс, коли ми присіли, в очікуванні нашого літака.

- Так, а що? – не зрозуміла я.

- Ти просто якась перелякана, - знизав плечима чоловік.

- Та ні, просто… - почала я.

Але я не знала, що йому сказати. Для мене це все виглядає так, ніби я потрапила в якийсь фільм. Я не знаю як себе правильно поводити. Та насправді мені дуже подобалось те, що відбувається. Це якась нова пригода, про яку я так довго мріяла.

- Міє, я хочу аби ти знала, - раптово почав Макс. – Я дуже щасливий, що ти зараз тут. Ми не мали можливості провести багато часу, але я хочу стати для тебе справжнім батьком, - він посміхнувся. – Аби ти змогла довіряти мені та знала, що я завжди буду поруч. Та ще мені хотілось би подарувати тобі найкраще літо. Показати той світ, якого ти була позбавлена в дитинстві.

Ці слова стали для мене настільки важливими, що я навіть не знала що сказати спочатку. На очах навіть виступили сльози, адже на мить я уявила яким би було моє життя з Максом. Він настільки хотів зробити для мене особливим це літо, що вже все розпланував.