13. Закохані лаються - втіхи набираються

Дуняша

Лео буквально пропалював мене поглядом і шкірою я відчувала його гнів. Але мене неймовірно тішили ці його напади ревнощів. Зрештою, він сам розпочав цю виставу. Тож нехай буде ласкавий і відіграє її до кінця. З цими думками я ще щільніше притулилася до мязистої руки Вентуса, насолоджуючись поглядом коханого.

- А давайте поїмо, можливо леді Дуняші їсти не обов'язково, одразу видно, харчується переважно святим духом, а нам би щось поживніше і вина, - Леопольд тільки махнув рукою.

- Ой, і я б не відмовилася від келиха. Тим більше, нам є що відсвяткувати. Адже правда, коханий? - спитала, запобігливо заглядаючи в очі зблідлого, як полотно, Вентуса. Мені здалося, що він зрештою, не витримавши вбиваючого погляду Чорного дракона, розколеться і видасть нас  або ще гірше - знепритомніє.

- Можна і чогось міцнішого, - закашлявся дух вітру, - Бажано швидше.

- Вина гостям і ялівцеву настоянку для сера Вентуса, - весело вигукнув Алексар і слуги одразу ж розлили бурштинове вино по високих келихах, а перед Вентусом поставили запітнілу пляшку з каламутною рідиною.

Він спритно відкоркував її і налив свій келих по вінця, а потім швидко випив все і одразу. Його обличчя заграло різними фарбами і він нахилився і понюхав мою маківку:

- Вбивча річ! - ледве прохрипів він, притягуючи мене за талію.

- Не для дроконів вино, - Лео швидко випив вино і підставив келих - І мені, мабуть, анестезія не завадить. Лий!

А потім сьорбнув 50-ти градусну отруту, від чого його очі моментально засвітилися недобрим вогнем. Від його погляду по тілу миттєво розлилося гаряче тепло. Доводячи до кипіння і так розпалену кров.

Мені й так було не по собі від усього, що тут відбувається. Тому я не наважилася наслідувати приклад чоловіків, а пригубила запашний бурштиновий напій лише побіжно. Хтось повинен залишатися в адекваті, коли вони напиваються в мотлох.

Але навіть одного маленького ковтка вистачило, щоб ударити мені в голову. І я відчула, як мої щоки стали рожевими. А з рота виривався тихий "Гик". Я вмить прикрила рота долонею.

- Перепрошую, - поспішила вибачитися. Відчуваючи, як ще дужче червонію під важким, підігрітим чимось забороненим, поглядом Чорного дракона.

Він зовсім осмілів під дією зеленого змія і тепер відкрито дивився лише на мене, в його погляді був докір, пожадливість і якась нестримна ніжність. Якби була моя воля, я б наблизилася до його обличчя впритул, щоб відчути улюблений аромат його шкіри та  м'якість його губ. Я п'яна?

- Мідний владико, - Лео різко встав, - дякую тобі за гостинність, але змушений відкланятись, дорога була довгою, а я не такий молодий! До того ж, не хочу заважати нашій закоханій парі.

Алексар приклав руку до серця і трохи схилив голову на знак схвалення:

- Ти вільний чинити, як заманеться, бо саме ти - володар сущого, і твоя воля для мене закон. Нехай вічна магія дарує чарівні сни, а провидіння – зустріч із нареченою для продовження роду.

На останній фразі мідний дракон трохи зморщився, мабуть розуміючи неминучість того, що відбувається.

Лео ще раз вклонився, ляснув по плечу Вентуса і зовсім легко торкнувся моєї руки, ніби запрошуючи приєднатися до нього.

Я мало не кинулася тієї ж миті назустріч до коханого, але вчасно себе зупинила. І приклавши неймовірне зусилля, відвела погляд від пронизливих зелених очей. Ну, і навіщо він зараз так на мене дивиться, знає ж, що не можна нам показувати наші справжні почуття перед Мідним. Він просто зводить з розуму, вивертає душу навиворіт.

Я саме зараз усвідомила, як сильно за ним скучала. Як мені не вистачало його глузливого погляду, гострих фраз, зухвалої усмішки. Мене буквально скручувало від бажання доторкнутися до нього, пригорнутись, відчути жар його шкіри. Але не зараз, тільки не тут. Не тоді, коли Алексар буквально пропалює нас поглядом, ловлячи кожен рух, кожну емоцію, кожен зітхання. Потрібно було вичікувати, інакше… Інакше він про все здогадається, якщо вже не здогадався.

Я поспішила висмикнути свою руку з теплого полону долоні Лео і відсторонитися.

- На добраніч, друзі, якщо що, ви знаєте, де мене знайти! - Чорний дракон глянув зовсім сумно, обдаровуючи всіх насамкінець сумною напівпосмішкою.

А коли він зник за дверима, Алексар підняв келих:

- За процвітання Муарії! Сподіваюся рід Чорних не зупиниться на нашому повелителеві і він знайде собі незабаром гідну пару.

- За процвітання Муарії, - задумливо повторила за Алексаром і перекинула склянку з терпкуватим вином, але смаку так і не відчула. Усі мої думки зараз були з Чорним драконом. І мені просто необхідно було якнайшвидше хоча б поговорити з ним. - Перепрошую, - голосно сказала, звертаючи на себе увагу господаря замку мідних. - Я дуже вдячна Вам, Алексаре, за такий теплий прийом, але буквально падаю від втоми і хотіла б відкланятися.

 З цими словами я демонстративно позіхнула і встала зі свого місця, маючи намір вирушити за Лео.

- Так рано спати, молода леді? - Алексар глянув на мене запитливо. - Ви прикрасили своєю присутністю нашу вечерю, і як мені не гірко, я змушений попрощатися з Вами. А хіба Ви не візьмете із собою свого нареченого?

Він кинув порожній погляд на Вентуса, який непогано проводив час та пиячив, на що той тільки підвів очі:

- У нас дуже демократичні відносини - моя принцеса вільна чинити, як їй заманеться. А ось після весілля – все буде по-моєму, куди вона – туди і я.

- Обов'язково, милий, побережи свої сили до весілля, а особливо здоров'я і сильно не напивався, - погрозливо блиснула очима на Вентуса,який був пристойно напідпитку. Той радісно махнув, спробував поцілувати мене в губи. Я спритно підставила щоку. Ось же ж зухвалець.

- Солодких снів, кохана, і обережніше там із холоднокровними… - п'яною посмішкою духу вітру можна було розтопити будь-який лід. - І хай тобі насниться... Ммм... наш медовий місяць.