11. Цар, звичайно, дуже гарний, але шанс із ним примарний

Дуняша

Опритомніла я в якихось шалено гарних палатах. Величезна куполоподібна стеля була повністю прозорою. Її утримували високі різьблені колони з  мармуру з позолотою. Вони були прикрашені неймовірними гравюрами, що зображували танці оголених дівчат. Я підвелася на ліктях, щоб краще роздивитися кімнату. Саме собою приміщення, в якому я знаходилася, було просто величезним. Обставлене воно було неймовірною кількістю химерних та декоративних меблів, виготовленихї із невідомих для мене матеріалів. Форми та силуети теж були футуристичними. Ламані лінії та кручені вигини. Все настільки не вписувалося в звичну для мене картину, що навіть в очах зарябіло від яскравої строкатості, що буквально не вкладалася у голові. Лежала я на величезного розміру ложі, на якому були численні подушки та м'які валики різних форм та відтінків. Ліжко буквально поглинало тіло, ніжно взявши його у полон. Як сама вода, якою і був наповнений м'який матрац. Судячи з усього, я знаходилася в спальні Тритона.

- Ух, як розколюється голова - присівши в ліжку я  розтерала скроні.

 І тут мій погляд упав на мій одяг. А точніше, майже на повну його відсутність. У мене аж щелепа відпала. Замість шикарної сукні та численних спідниць, на мені був легкий топ, що мало що приховував. І легкі повністю прозорі шаровари. Під якими, мати моя Жива, тільки тонка смужка мереживних трусиків. 

- Який сором! - заволала моя підсвідомість. - Та я навіть у земному житті собі такої розпусти не дозволяла. 

Волосся було повністю розпущене, спускаючись по плечах важким світло-русявим, із золотим відливом, каскадом.

До мого жаху в кімнату увійшов той самий Іммануїл Тритон Шостий у розписному парчовому халаті, накинутому, мабуть, на голе тіло, оголюючи могутні  груди. Я навіть завмерла, до чого він був гарний: кремезний, високий, ідеальна шкіра відливала бронзою, а тіло було наче з яскравого онікса, міцні м'язи манили погляд, а величезні сині очі зачаровували як найсильніші закляття. Він труснув розкішною гривою чорних, як вороняче крило волосся і з цікавістю дивився на мене.

- Яка незрівнянна краса! - мені захотілося прикритися від його допитливого погляду, що я й зробила, виставивши перед собою подушку. - Пощастило мені зі 153-ою дружиною.

Спочатку він ковзнув по моїх босих ногах, стрімко піднімаючи очі вгору, і зупинився на грудях.

- Вже не терпиться провести весільний обряд і отримати все це, — він вказав на мене, — У моє безроздільне користування. Така ніжна та тендітна красуня.

Він швидко пішов на мене.

- Зачекайте! - я різко сахнулася вбік, від чоловіка, що вже майже схопив мене. - Яка ще дружина? Я не давала своєї згоди! - випалила. А очима почала шукати, щось важке, якщо цей красень надумає розпустити на мене свої пустотливі руки. Тому що його пустотливі очі, і так мене вже всю обмацали.

- Ну, й до чого мені твоя згода, принцесо, я сам вирішую, коли й кого взяти, - він притягував мене за талію. - Від тебе потрібне лише одне - покірність, безумовна покора. Так що прийми надану тобі високу честь - я не кожній гарненькій дівчині пропоную стати законною дружиною. А якщо постараєшся, можеш ще й коханою дружиною стати!

- Покірность, ага. На тобі покірність! - абияк викрутившись з його чіпкої хватки, гепнула наполегливого нареченого  подушкою. Але схоже, що це його ще більше підбадьорило.

- Це навіть цікаво, якщо ти відбиватимешся, — він схопив другу подушку і кинув у мене, — А якщо ще й попутно роздягатимешся, я це оціню, як весільний подарунок. Він різко розв'язав свій халат і залишився оголеним.

- А-а-а! - голосно заволоваши, я з розгону злетіла з ліжка. При цьому із силою заплющивши очі, пропищала. - Прикрийте свій сором, негайно! Хіба можна так лякати, Ви тут у Вашому підводному царстві зовсім сором втратили.

- А мені нема чого приховувати від моєї майже дружини, - він навіть і не думав одягатися. - Пропоную і тобі не впиратися і наслідувати мій приклад.

- Ага, прямо розбіглася. Ану швидко прикрив свої стегна, збоченець такий собі. Інакше, мамою присягаюся, взагалі очі не розплющу.

- А ти розплющ очі свої ясні, подивись, нічого ж страшного там немає, — він уже майже торкався мене.

- Ні-ні, дякую я краще так постою із закритими. Зачекаю, поки Ви змерзните.

- Завдяки тобі не дуже скоро, - він взяв мою руку і притяг мене до себе.

- Вам що тут організувати холод? - зле прошипіла крізь зуби. І розплющивши очі з викликом глянула в два смарагди, що іскряться. При цьому намагаючись вивільнитися з його жорсткої хватки. - То це ми швидко!

Зосередившись, я ласкаво доторкнулася до киплячої всередині мене магії. Я вже більш-менш розуміла, як нею керувати. Хоча не до кінця усвідомила масштаб її сили. Але одне я знала точно, вона росте та міцніє. З кожним днем, з кожною годиною все сильніше. Магія моментально відгукнулася на мої пестощі і замуркотіла кошеням. Ми розуміли одне одного без слів. І в ту ж мить навколо мене пролунав гул і почала закручуватися величезної сили водна вирва. Миттєво відкинувши царя, що здивувався, на кілька метрів. Але на цьому вона не зупинилася, гул все збільшувався, крутячи навколо мене все, що знаходилося в цій кімнаті, і я повільно почала підніматися вгору. Незабаром прозорий купол пішов тріщинами і розверзся, відкриваючи мені шлях на волю. І мене буквально викинуло на піщаний берег Блідого озера. Я опустившись на коліна сильно закашлялася, тому що під час цієї дії сильно ковтнула води. Голова паморочилась, а тіло било від дрібного тремтіння. Зараз, звичайно, я не відчувала такої сильної слабкості, як тоді, коли використовувала свою магію вперше. Але втома таки навалилася, притиснувши, і я ще кілька хвилин просто лежала на землі, не в змозі навіть поворухнутися.

Не знаю, скільки я так пролежала, але почала вже замерзати. Адже на мені був той самий розпусний одяг, та ще й вологий. Мої міркування на тему ступеня моєї оголеності перервав гучний цокіт копит. Я схаменувшись різко підвелася іі спробувала було сховатися  в найближчі кущі. Але тіло мене не слухалося і я повільно опустилася на ослаблі коліна з жахом чекаючи на свою подальшу долю.