6.  Скільки було сказано слів, але один вчинок підсумок підвів

Дуняша

Почувши стукіт у двері, мене ніби струмом ударило. І я як ошпарена відсахнулася від Лео. Схопивши, зірвану з мене драконом сукню, моментально прикрилася. І дякувати Богові, вчасно. Тому що в кабінет вже зайшов Максиміліан.

- Синку, я хочу поговорити з тобою о. О-о-о… Дуняшо, а ти вже тут? - старий дракон здивовано підняв брови, і витріщився на нас з Лео.

- Мені вже час, - пискнула, кулею вилітаючи з кімнати.

Добігши до своєї кімнати, і з гуркотом зачинивши двері, сповзла по них вниз. 

- Яка ганьба!

 Але чому він на мене так діє, не розумію. Буквально хвилину тому, я готова була його вбити, але від єдиного його дотику, в голові ніби відбувається яскравий спалах, і я вже тану в його руках, як морозиво. Божеволію від терпкого запаху його шкіри, від чарівного сяйва смарагдових очей. Його дотики обпікають, поцілунки вибивають ґрунт з-під ніг. А колючі слова, шалено ранять. Зараз я чітко усвідомила, що мені не байдуже. Що цей чоловік пробрався мені під шкіру, назавжди врізався у мої думки. І що тепер я вже не зможу без нього.

- Ну, що тепер робити? - вголос благала я.

- Що робити, що робити? Ти його ще не доїла? - переді мною проплив Тайвем, - Ми як того духа вітру побачили, відразу щезли, вибач. Не тому, що боїмося, а щоб тебе не підставити.

- А чого ти така сумна? - Каул сів мені на плече. - Не вдалося зараз втекти, потім точно вдасться. Горе ж не велике, та й нашому краю у тебе стільки шанувальників, мабуть і на твоїй батьківщині теж.

- Чи ящір тебе образив? - насторожився Камр, - Ми бачили, як він тебе тягнув ... Вдарив? Укусив?

- Та в тому справа, що не вдарив і не ..., - я голосно схлипнула. – Не вкусив, а навпаки… . І взагалі, не хочу я більше тікати!

- А чого хочеш, Дуняшо? - Камр ліг на моє ліжко, хитаючи ногою.

- Я вже й сама не впевнена. Знаю тільки, що мене до нього шалено тягне. А ось причину цього потягу, доки не можу зрозуміти, - сумно додала.

- О! - Каул підняв лапку, - хлопці, та у нас тут певне…

- Ти думаєш те саме? - витріщив очі Тайвем.

- Та бути не може, хоч чому, - навіть підстрибнув Камр.

- Дуняшо, у нас для тебе дві новини, - почав Каул.

- Які? - я витираючи сльози, здивовано дивилася на духів.

- Перша – ти елементарно закохалася, дівчинко наша хороша, – Тайвем говорив надто лагідно, я навіть і очікувати не могла.

- Друга – ти чула щось про справжню пару? - Дух світла широко розплющив очі і спостерігав за моєю реакцією.

- Закохалася? Та ні, - я підняла руку на знак протесту. - Яку пару? – перепитала.

- Так чи ні, Дуняшо? Ну гаразд, нас обманюєш, а з собою не хочеш бути чесною? - дух життя почухав маківку і несхвально на мене подивився.

- Я не знаю, - розгублено промовила. - Може й закохалася.

- Ну, а що таке “справжня пара” ти знаєш? - спідлоба буркнув Тайвем.

- Та ні, звичайно, взагалі вперше чую! А що це?

- Спробую пояснити, - у руці Камра миттєво матеріалізувалися маленькі окуляри, які він одягнув. А в повітрі повисла хмарка, в якій, як у кіно, з'явилося чітке зображення серця, що б'ється, - Отже, почнемо нашу демонстрацію. Якщо якась магічна істота чи людина-напівкровка зустрічає того, хто йому чи їй уготований долею, - у хмаринці з'явилися зображення різних казкових істот, пронизаних стрілою Амура в саме серце.

- То він або вона відчуває непереборний потяг до об'єкта, який і є для нього чи неї справжньою парою. І лише у такому союзі може з'явитися потомство.

У тій самій хмарі я побачила, як дракон бере на руки діву, зникає з нею в серпанку і вони повертаються у весільному вбранні, а потім раз - і на руках у них пара немовлят.

- Ви хочете сказати, що я є істинною для Лео? - я здивовано розглядала красиву картинку, що ширяла в повітрі.

- Це саме ми й хочемо сказати, - Камр зняв окуляри і вони зникли, а разом із ними і картинка.

- Лише він ще сам не розуміє. Зараз все відбувається на рівні інстинкту, – втрутився Каул.

І звідки вони тільки такі слова знають, на вигляд мімімішні пухнастики, а на ділі...

- І що тепер робити? - я знову відчула, що до горла підступила колюча грудка.

- Простіше простого, одружитися з ним та бути щасливою, а нас зробити придворними магами з усіма привілеями, – замріявся Тайвем.

- Легко сказати, а хто мені одружуватися пропонував. Він тільки про свої досліди постійно твердить, а потім кидається і все. Завіса перед очима.

- Але рано чи пізно він зрозуміє і точно освідчиться, - рудик поплескав мене по щоці. - Він дуже розумний!

- Ага, доки я бачу, що він дуже агресивний. Але гарний, зараза, - замріяно закотила очі. - Це скільки ж мені чекати доведеться, поки він все зрозуміє, - схаменулась. - Років сто? Як його на цю думку наштовхнути? - надула губи, складаючи руки на грудях.

- Паличкою під ребра? Не варіант, він сам повинен зрозуміти, хоча є варіант, якщо, наприклад, ти в небезпеці опинишся, його почуття загостряться і усвідомити буде простіше, - запевнив мене Камр.

- Так може мені одразу піти з вікна зістрибнути, щоб він небезпеку почув, - я саркастично підняла брову.

- Ні, це крайній захід, не раджу з вікна скакати. Тільки ми можемо собі таку розкіш дозволити, з вікон стрибати, а ти вже почекай трохи, або зовсім вже терпцю нема? - Тайвем пропищав зі злістю.

- Ух, цур вас, - махнула я рукою. - Піду краще в сад, повітрям подихати. Мені подумати треба, наодинці.

Сказавши це, вислизнула у темний коридор. 

- У них тут навіть удень, хоч око виколи, - невдоволено пробурчавши, навпомацки пробиралася до сходів, що вели на внутрішній двір. Якби моя воля, я тут все переробила б, ну, дуже вже тут похмуро. Ремонтик би не завадив, та й кольори яскравіші.

- Вітаю, пано, - домовик, що зустрівся по дорозі, чемно зобразив уклін.

- А, ах так! - підстрибнула від несподіванки. – Добрий день!.