5. Втікати, щоб нових бід зазнати

Лаг-гора 

- Окулусе, Окулусе! Де цього червоноокого носить, коли він терміно потрібен. 

- Я тут, моя чорна пані, звали? - сова розправила крила і вп’ялася своїми  кривавими очима у руду відьму. 

- Слухай сюди, - очі відьми блищали зловісним вогнем. - Мені треба все дізнатися,  про це мерзенне дівчисько, що мітить на моє місце біля Леопольда. І головне,  чому цей старий осел Максиміліан так її вигороджує. Я нутром відчуваю, що тут  щось нечисте. 

- Слухаю і схиляю голову перед Вашою величчю, моя чарівнице, а нині вночі, все  про мерзенну людинку дізнаюся і принесу Вам гарні звістки, - сова зникла у  вікні, залишаючи чорний слід позаду себе. 

- Звичайно, дізнаєшся, моє вірне всевидяче око, - зло промовила про себе відьма.  - А я  поки що приготую сонного зілля.

І клацанням пальця розпалила в закопченому кутку зелений вогонь. Зловісні язики полум'я якого стали лизати дно старого котла. Вмить у ньому забулькало криво-червоне варево.

Дуняша 

Вечеря звичайно видалася на славу. Ледве без мого відома і згоди, мене заміж не  відправили. І за кого, за цього доісторичного сноба, цинічного чоловіка, та він та я.

 - Ох, - ну які ж все-таки очі гарні. Так, ні, а я швидко взяла себе в руки і

вже обмірковувала план втечі. Живою я їм у з драконячої лапи точно не віддамся. Іч що задумали, рід свій за мій рахунок продовжувати вирішили. На ту натрапили! А їм, а  особливо деяким зеленооким красеням, швидко з їх бажання пообломую. Ух, вивели мене зрівноваги.

Опинившись у себе в кімнатах, з розгону плюхнулося на м'яке ліжко. Трохи полежавши зрозуміла, що незручно. Але ж сукню треба якось знімати. Звати цих кікімор. Фу, ні-і. не хочу, кікімори, вони і є кікімори.

- Гей, духи, ви тут?

- Тут, та скільки ж можна, лазить до ночі і гукає, - відповів невдоволений Тайвем. - Що треба?

- До сіновалу дійшло? - запитав стурбований Камр.

- Та який там сіновал. Тікати мені звідси треба, і якнайшвидше. Але для початку, допоможіть мені цієї сукні позбутися, мені вже дихати нічим, - з цими словами, я демонстративно смикнула шнурівку, туго затягнутого корсета.

- Ох, дуже хочеться пити, – попросив Каул, – ти води принеси, будь ласка, і розплутаємо ми твою головоломку.

- Води? Та звідки я вам її тут… Хіба що в їдальні? Добре, тільки цур далеко не йти, я миттю. - кинула малюкам через плече і швидко проскочила за двері.

Мою тендітну фігурку, моментально поглинув похмурий порожній коридор. Ну, жахітень, тут у них. Поки до потрібного місця дошаркаєш, тричі від страху помреш.

Виставивши руки вперед, я на дотик почала пробиратися у бік їдальні. Перед очима вже танцювали темні плями, то я зір напружувала, щоб хоч щось побачити.

- Куди? - пролунав у моїй голові низький голос. - Шпигунити ночами - марна праця, дівчинко.

- А-а-а! - неусвідомлено верескнувши, я сіпнувшись різко в бік, з усієї сили врізалася у величезну чоловічу фігуру - Хто тут?!

- А кого б ти хотіла бачити, не-шпигунка? - у темряві я побачила два зелених ока, що світилися, націлених на мене.

- Ух, зараза, Леопольде, налякав до кольк. Чого ти ночами тут шастаєш?

- Інстинкт, людинка, нічний хижак не спить, а от ти чого? - він дивився на мене в темряві. - Чи ти теж – нічне створіння? От би не подумав.

- Створіння я денне, а вийшла просто води попити чи це мені теж заборонено. І вистачить на мене так вирячитися, скоро дірку пропалиш, мене це бентежить. Не збиралася я ні за ким шпигувати.

- Ну, якщо не збираєшся... - він атакував мої губи і міцно притиснув до себе.

- Ух, - вирвалося з рота. І з моїх легень миттєво вибило все повітря, а ноги підкосилися.

В ту ж саму секунду, моє тільце, що ослабло, підхопили сильні чоловічі руки і притиснули до гарячого тіла. Мене, звичайно, до цього цілували, але цей поцілунок, що зараз дарував мені цей величезний чоловік, ні з чим не порівняти. Він, як розпечена лава, як вогненний вибух, як літня спека. Оволодівав мною, змушував танути в його потужних руках і податися назустріч. Падаючи в невідомість, у прірву, прірву, що затягувала з кожною миттю все сильніше і сильніше.

Пройшла вічність, солодка і тягуча, перш ніж дракон випустив мене зі своїх жарких обіймів, і перервав наш поцілунок.

- Надобраніч, маленька чужинка з солодкими вустами, - він тільки посміхнувся і зник у темряві коридору, залишивши мене наодинці з моїми думками.

Я, як у тумані, пройшла до їдальні, і набравши води повернулася до своєї кімнати. Весь цей час мене не залишали думки про дракона. На моїх губах досі горів його пристрасний поцілунок. А тіло ломило від бажання ще раз відчути його пальці на своїй шкірі. Що це зі мною відбувається? Невже він якимось чином мене зачарував?

- Кауле, малюче, я принесла тобі попити, -  промовила я духу життя.

- Щось уже не хочеться ... - промимрило сонне звірятко. - Давай сукню допоможу зняти, а то ці двоє вже мирнособі сплять у гардеробі.

Він змахнув лапкою і корсет сукні послабився, а я легко з нього вислизнула.

- Прикрийся, - позіхнувши, сказав малюк і до мене вмить підлетіла невагома нічна сорочка. - Спи давай, а то з вашими взаємними поїданнями так недовго і здуріти зовсім.

- Гей, як спати? Звідки ви?.. Ви що стежите за мною. Ух! – я показала кулак. - А як же втеча? - поцікавилася, лягаючи поряд з пухнастиком, і посунувши його, позіхнувши, тихо додала:

-  А план як же?

- Все завтра, Дуняшо! Ранок вечора мудріший! Спи! - Прошепотів він і я провалилася в глибокий неспокійний сон.

Вранці прокинулася з тяжкою головою. Що з учора сталося? Ах, так, я вчора цілувалася з цією доісторичною рептилією і страшно подумати в губи. Від спогадів про гарячі поцілунки Чорного дракона всередині все спалахнуло. А внизу живота зав'язався тугий пекучий вузол. Мої гарячі спогади перервав дивний звук.