4. До лап дракона потрапити вмить - це можна якось пережить

Дуняша

Я прожогом влетіла у кімнату, з гуркотом зачинивши за собою двері. Важко дихаючи і  при цьому червона, як рак. Серце готове було вискочити з грудей, а тиск, мабуть,  підскочив до позначки - 190. 

- Боже мій, сором який, - промайнуло в думках. 

Це ж як можна було здогадатися випертися в коридор в одній спідній білизні. Зовсім  дурка у голові, ух. Бачила ж, що жінки тут у сукнях ходять. З чого я взяла, що я  особлива? І ще зіткнулася ніс до носа з цим сатрапом, ні – деспотом. У голові миттєво  спалахнув образ Чорного дракона. Гарний, високий, широкоплечий, а очі…  неймовірного, чарівного кольору – смарагд із сапфіром. У них хочеться потонути,  розчинитись, моментально каменем піти на дно. Від його погляду, від жарких дотиків  досі горіло все всередині. А в животі, божевільними зграйками, туди-сюди, пурхали метелики. І якби нам не завадили, я б, напевно, не  роздумуючи здалася під його шаленим натиском. Розтала, як шоколадка на сонці. І  начхати, що в мене до цього не було чоловіка. Я б зараз все віддала, всі скарби світу,  аби заново опинитися в спекотних обіймах Чорного дракона. 

З цими думками я мрійливо лягла на м'яку перину величезного ліжка. І почала  фантазувати, тільки це я зараз могла собі дозволити. Адже показувати, що я насправді  відчуваю до Лео, я не збираюся. Нехай не думає, що я готова відразу впасти до його ніг,  мовляв - бери мене всю без залишку. Ні, ми теж маємо гордість. Тим більше, там ще  якась, "пасажирка" намалювалася. Хто його знає, може у нього таких "піддослідних", як я,  цілий гарем. 

На цій невеселій ноті мої думки перервали тихі смішки. 

- Хто тут? - вмить підірвалася з ліжка. 

- Це знову ми, - писклявий голосок продовжував посміюватися, - духи  пристрасті, що наринула, і знову привіт! 

- А казала заміж не хочеш? Бачили ми твоє "не хочу", - Тайвем постав перед  моїми очима. 

- Бачили? – тихо перепитала. Від цього мене дужче, кинуло в жар. - Ви, та ви, чому  мені не сказали, що я в одному спідньому по замку пішла розгулювати, -  ображено надула губи. 

- А тобі ця білизна дуже личила, тобто і досі личить, але краще в сукні одягатися, - розміявся Каул. 

- Зате, як сподобалося зеленоокому ящіру, навіть з'їсти тебе захотів, при тому з  обличчя і почав, - хитро посміхнувся Камр. 

- А навіщо він тебе потяг до себе? - дивувався Тайвем. - Їдять зазвичай у їдальні  чи кухні. Та й ти вправна, сама його вкусила! Погано кусала, треба було з горла  починати. 

- Може так їсти захотілося, що несила терпіти, - уїдливо відповіла. - Ось до  їдальні і не дотягнули. І взагалі вистачить про їжу, бо я знову їсти захочу. Коли вони  тут вечерю подають. 

Цієї ж секунди в двері постукали і звірятка миттєво випарувалися. 

- Заходьте! 

У кімнату впливла одна з кікімор: 

- Пані запрошена сьогодні на звану вечерю, на честь прибуття гостей. Вечеря  відбудеться за дві години. Вам допомогти зібратись? 

- Ні, - моментально відповіла, голосніше, ніж цього вимагала ситуація. - Е-е-е, я  впораюся сама, дякую. 

 Поспішила запевнити здивовану дівчину. 

Я досі трохи побоююся цих кікімор. Вона відкланявшись, так само тихо  вийшла. 

- Гей, малі, ви тут? - кинула у порожнечу. - Виходьте, будете мені одягатися  допомагати. На цій вечері я повинна виглядати на всі сто. 

- Ти в ганчірку для підлоги загорнися і будеш навіть так на всі сто виглядати, -  зніяковіло промовив Каул. 

- Відкривай засіки, подивимося, у що тебе вирядимо цього разу, - сповнений  ентузіазму Камр підлетів до мене. 

- І щоб у рептилії слина капала на підлогу, - тайвем натиснув на стіну і та  від'їхала.

- Тільки, щоб пристойно, - призупинила їхній порив. - А то й так уже заробила собі  неоднозначну репутацію, гуляючи в панталонах. 

- Ну, хороші ж були панталони, з мереживом, що ти? - вони втрьох дивилися на  мене. 

- Згодна, панталони хороші, і зручні. Але краще вже я зверху сукню одягну.

 З цими словами підійшла до однієї з ніш і розкрила дверцята шафи. В очах моментально  зарябіло від того різноманіття суконь, що там висіли. Вони були розвішені якраз по  відтінках. Вміщуючи в собі всі кольори веселки, від ніжно-лимонного, до темно-фіолетового. Рука сама потяглася до ніжно-блакитного, розшитого камінням плаття. 

- Ось дивіться яке гарне! - вигукнула. Витягнувши повітряний витвір мистецтва з  пишним низом і щільним корсетом вгорі. Ажурний ліф якого був розшитим  хитромудрими візерунками самоцвітів. - Мені це подобається, - з усмішкою  додала, показуючи сукню духам. 

- Я люблю блакитний колір, - зрадів Камр. 

- А я люблю чорний, як зимова ніч у печері, - вклинився Тайвем. 

- Ой, які камінчики блискучі, будеш, як сонечко ясне, засліпиш дракона і втечеш, -  Каул привітно мені посміхнувся, - Ти ж не залишиш спроб втекти? 

- Звичайно, ні, - відмахнулась. - Це так, щоб втерти ніс цій зарозумілій  ящірці. 

- Тоді заб'ємо разом Драку баки! - розсміялися малюки і почали нишпорити в  шафі, вишукуючи для мене вбрання, кожен на свій смак. 

Камру сподобалося  обране мною плаття, Тайвем витяг з надр гардеробної довгу чорну сукню, розшиту  срібними зірками, а Каул дістав ніжну світло-зелену сукеньку в підлогу з різними квітами на пишній спідниці. 

– Ми в цьому підемо! – резюмував Камр. 

- Ой, кожна сукня гарна по-своєму, - поспішила я запевнити малюків. - І була б моя воля, я пішла б у всіх трьох. Присягаюся Але думаю це  виглядатиме дещо дивно. Навіть дивніше, ніж взагалі без сукні, – задумливо  додала, яскраво уявивши ситуацію. 

- Давай так, яка на тебе дивиться, ту й одягнеш, - сказав Каул. 

Вони розкрутили мене, а самі підняли всі три сукні у повітря, і зробили з них своєрідну  карусель, щоб я могла із заплющеними очима вказати на ту, що одягну. 

- Покладаємося на сліпий жереб, - пискнув Тайвем.