2. Красуня-наречена - призначена чи незбагненна?

Лаг-гора 

Далеко від замку Чорних Драконів, у непрохідних трясовинах Сизих боліт, у самій хащі  мертвого лісу, стояла Лаг-гора. Біля підніжжя якої була вищерблена в чорному кварці,  глибока печера. Чорна і зла відьма, спадкоємиця темної та давньої магії чаклунів,  влаштувала тут свій притулок. Огорнувши свою печеру всілякими захисними  заклинаннями, що вбивають кожного, хто ступить на ці мертві землі. Чорна відьма  Кассандра була самітницею, і ненавиділа весь рід людський, а особливо істот  магічних. Єдиним, у кого нерозділено була закохана руда бестія - це Леопольд, могутній Чорний дракон, що вже як 500 років правив світом Муарія. 

- Які новини, Окулусе? - відірвавшись від смердючого, зеленого варева, спитала  відьма, блискнувши чорними очима, на свого вірного помічника. 

Кілька сотень років, їй вірою та правдою служила чорна сова, з криваво червоними очима. Доповідаючи все, що відбувалося у магічному світі, без винятку. 

- Неспокійно, моя чорна пано, - сова прошепотіла присівши на плече господині, - я  нині бачив його Величність правителя Леопольда в дивній компанії, я   сказав би, дуже підозрілій. 

Сова розкинула свої чорні крила в сторони і тут же перед відьмою з'явилося видіння  - дівчисько на спині могутнього Чорного Дракона, який прорізав повітря,  прямуючи у бік старого замку. 

Коли птах склав величезні крила, видіння розтануло. 

- Він знайшов цю істоту в Магічному лісі стародавнього Енда, - очі сови  загорілися диявольським вогнем і вона швидко присіла на стіл біля  маленьких пляшечок з різними зіллями та чарівними еліксирами. 

- Що це за мерзенне створіння несе на своїх крилах мій Леопольд? - буквально  виплюнула слова, як отруту, відьма. - Окулусе! - владно гукнула Кассандра  вірного слугу. - Ти повинен, будь-що проникнути в замок Чорних драконів і  простежити за мерзенною людинкою.

- Радий служити, о, чорна пані, - сова нахилила голову в шанобливому поклоні, - Але  вибачте мою зухвалість, невже Ви думаєте, що вона може бути небезпечною? Ні  сонце, ні місяць, ні зірки не зрівняються з Вами за красою, джерело мудрості  заздритиме Вашому розуму, а Ваша магічна майстерність вища за всі подібні у  двох світах. 

- О, Окулусе, один ти завжди мені вірний був і ти знаєш, як я це ціную, - відьма ніжно  потріпала сову по голові. - Але ця мерзенна людинка навіщось знадобилася  Чорному лорду, і мені необхідно дізнатися, для чого. Тому лети, мій вірний слуга,  лети. Зараз же! 

Сова зловісно гукнула і стрілою вилетіла з печери, залишаючи лише чорний слід, що  клубився, у повітрі за собою. 

* * * 

Дуняша 

- Який дивний сон мені наснився, - подумала, намагаючись перевернутися на бік.

 Але в мене нічого не вийшло, опустивши  долоню і не відкриваючи, на всяк випадок очей. Я помацала те, на чому лежала. Це було щось тепле та шорстке. Миттєво  відкривши очі, я зойкнула.

Боже мій, це був ніякий ні сон. Я насправді лечу на спині величезного чорного дракона. Згадавши,  як побачила перетворення, мерзенного хамла, мене знову пересмикнуло. Чоловік, насправді виявився справжнісіньким  драконом. І міг мене зжерти. Від цієї думки все враз похололо. Звичайно, коли я побачила двох красенів-чоловіків, що  прямували в наш бік, я й подумати не могла, що ця фатальна зустріч вийде мені боком. Адже на перший погляд чоловіки  виглядали шляхетними панами. Як середньовічні сіри та одяг більше схожий на кінець XII століття. Довгі сорочки, обтягуючі  штани, високі чоботи та дорожні плащі. Мені спочатку спало на думку, що мене розігрує збіговисько якихось толкіністів. Але,  коли я подивилася в очі цьому Леопольду, то відразу зрозуміла - переді мною  не людина. Очі його заворожували своєю глибиною,  яскраво-зелена райдужка мала жовті включення, що здавалося світилися зсередини. Та  на зріст мужчина був набагато вищим за середнього представника чоловічої статі. Широченний у плечах, потужний і піджарий. Справжній хижак. Але коли цей дракон обернувся,  поставши переді мною у своїй справжній подобі, я пережила справжній жах. І ось тепер куди, ця величезна гора з луски та м'язів, мене тягне? Не інакше на  поживу, чітко до обіду. Я спробувала придивитись до обрисів місцевої природи. Адже не  кожен день, тобі надається можливість опинитися на висоті пташиного польоту. 

Природа Муарії була настільки чудова, наскільки казкова, навіть не вірилося, що це реально.  Ззаду нас величезним пасмом, ваблячи смарагдовою зеленню, розкинувся чарівний ліс  Стародавнього Енду. Під черевом дракона, сяючи сріблястою гладдю, розлилося  величезне озеро, а в сизій далечіні виднілися гострі вершини неприступних чорних  скель. Що як зуби стародавнього ящера, наче вгризалися в лазурове небо. Мабуть, туди  мене і ніс на своїх величезних, сяючих усіма відтінками, крилах дракон. 

- Цікаво, от та сюрреалістична споруда, що здалеку нагадує середньовічні  руїни, і є гніздо, цієї величезної ящірки?" - промайнуло в голові.

- А що таке “сюрреалістичне”? - промовив низький голос у моїй голові. -  Вперше чую це слово! Це твоєю рідною мовою, не-шпигунка? Але  ти маєш рацію, саме туди ми і летимо. І тобі навряд чи  

сподобається перебування у в'язниці, а там хто знає… 

Зойкнувши, я силоміць смикнулася, розриваючи невидимі пута, що утримують моє тіло. І  зрозуміла, що сповзаю. Схопившись за луску дракона, почала несамовито кричати:

- А-а-а! 

- Не кричи, наче тебе дорізають, - голос став роздратованим, - я не хочу оглухнути вже у 700  років. Ну, що за манера, не впадеш, я на тебе закляття наклав, а будеш кричати  - ще й рот твій зашию, мені це нічого не варто, дівчисько! І не хапайся так, луску  помнеш! Зараз-зараз, все виправлю! 

Буквально за мить, моє тлінне тіло, невидимою силою повернуло у попереднє  положення. І я відчула, що по венах потікла солодка і присипляюча млість. 

Опритомніла я вже в якомусь темному приміщенні, схожому на підземелля. Не єдиного  промінчика світла не проникало в непроглядній темряві зловісного місця. Я лежала на  підлозі, застеленій якимось ганчір'ям. Повітря в кімнаті було сирим і важким, дихати  було майже неможливо,