У суботу зранку, десь о дев’ятій тридцять, подзвонила Елпіда повідомивши, що вже чекає на них поряд з будинком. Швидко зібравши необхідні речі Ярослав з Ніною вибігли з під’їзду й оглядаючи подвір’я в усі боки з деяким поспіхом, вишукували авто. Маленьке компактне Пежо 208 яскраво червоного кольору стояло навпроти будинку з протилежної сторони вулиці. Елпіда вийшла з нього і помахала закликаючи та одночасно виказуючи себе.
Її відкрита та щира посмішка одразу занурила геть в іншу реальність. Це як змінити хвилю автомагнітоли з рок-музики, приміром, на музику у стилі чилаут. Вона випромінювала майже дитячу радість і впевненість, що всі навкруги мають її любити так само як і вона всіх любить. Схоже, у дитинстві вона отримала таку порцію батьківської любові, що досі ділиться нею з усім світом. Та й взагалі, по ній одразу було видно, що вона таткова улюблениця.
Ніна привіталась з подругою і також змінилася на очах. Дівчата швиденько шмигнули в авто щось обговорюючи й сміючись одночасно. Ярослав був більш стриманий, не розуміючи поки що до чого і все таке. За два роки перебування в Афінах Ніна досить гарно вивчила грецьку мову, тому подруги спілкувалась невимушено і жваво. Ярославу ж на роботі доводилось майже увесь час спілкуватися англійською, яка у нього була досконала, а грецька ще шкутильгала, тому при нагоді він одразу переходив на англійську.
Так і цього разу дівчата між собою вели розмови грецькою, а коли обговорювали щось спільне – переходили на англійську. За розмовами та жартами через пів години компанія прибула на місце. Елпіда з ювелірною точністю втиснулася поміж двох інших авто, а це неабияка вдача у вихідні дні знайти вільне місце.
Потім вона дістала з рюкзака куртку і черевики спеціально призначені для таких піших прогулянок горами. Ніна також почала переодягатися. В одну мить дівчата з офісних красунь перетворилися на ще більш привабливих, але вже спортсменок-любительок. Елпіда дістала з багажника куртку з черевиками й запропонувала приміряти. Дивно, але все підійшло, хоча здавалося доволі поношеним і старомодним.
Дівчата звучно зареготали дивлячись на Ярослава.
– Що смішного? – скрививши образливу фізіономію поцікавився той.
– Коханий, ти тільки не ображайся, але ти більше схожий не на спортсмена, а на якогось безхатька. І дівчата знову весело зареготали.
Добре, що хоч комусь весело, подумав про себе Ярослав. Він мав трішки зайвої ваги від сидячої роботи і моментами був неповороткий та вайлуватий. Елпіда закрила авто на ключ і вже планувала йти.
– Ти що, отак просто на вулиці покинеш своє авто? – поцікавився Ярослав. – Навіть не на стоянці? Ми ж схоже на цілий день йдемо у гори.
– Так, а що? – невимушено відповіла Елпіда. Це всього лише авто. Я його залишаю де завгодно і на скільки завгодно – це ознака того, що ти обрав правильну машину. Цьому мене навчив батько.
А вона має рацію. Таку недорогу машину можна залишити будь-де. Ярослав уже довгий час підбурюваний різними коучами, яких часто запрошували в компанію, марив новеньким BMW, але його отак на узбіччі точно б не покинув. Для такого коштовного авто потрібно шукати платні автостоянки, воно потребує більше уваги та догляду. А таку машину як в Елпіди без проблем можна лишити будь-де. У цьому точно щось є. Потрібно буде переглянути власне ставлення до автомобілів, можливо ліпше їздити на недорогому, ніж постійно хвилюватися про занадто дорогий.
У суботу у підніжжя гори, а точніше гірського парку «Парніта», люду зібралось як у час-пік біля метро. Загальна група приблизно з тридцяти осіб почала потроху займати місця у кабінках підйомника. Черги рухались швидко і через декілька хвилин Ярослав з дівчатами та іншими людьми почали плавно підійматися у гори. Висота гори Парніта близько 1413 метрів над рівнем моря. Це не висока гора і вона ідеально підходить для неквапливих прогулянок любителям трекінгу.
Ярослав помітив чоловіка років сорока, який проникливо на нього дивився. Поряд з ним, схоже, була його дружина і вони точно були не любителями трекінгу. Погляд у чоловіка був пронизливим – так дивляться або заможні, або люди на керівних посадах. У нього, здається, було і те, і інше. Від цієї парочки пахло не лише дорогими парфумами, а й владою та грошима. Здавалось, вони були єдиними на цьому підйомнику, у кого парфуми коштували дорожче трьохсот євро. Одягнені вони були вишукано і стильно. Навіть неозброєним оком було помітно, що речі неймовірно дорогі. Жінка була вдягнена у вечірню сукню, а чоловік у костюм з останньої колекції якогось відомого кутюр’є.
Ярослав поглянув на себе і на їхньому фоні здався собі точно як якийсь безхатько, схоже дівчата мали рацію. На якусь мить Ярославу стало навіть трішки ніяково. Вони, схоже, також вловили цю думку, але лише мило посміхнулися, поглянувши один на одного, ніби підтверджуючи свою спільну статусність порівняно з такими, як Ярослав. Для заможних людей це моменти насолоди та справжнього щастя.
Підйомник швидко наближався до вершини гори і Ярослав ще встиг одним оком оглянути красоти Афін. Місто виглядало безкрайнім. Перед самим виходом з підйомника обличчя цієї парочки раптово змінилося, особливо чоловіка. У їхніх очах з’явилась якась пристрасть. Погляд чоловіка став геть іншим, різким, його очі бігали у різні боки, він виглядав ніби той хижак, який відшукує жертву. А ще з’явився азарт гравця і ненаситна жага до грошей, до швидких грошей, до дармових грошей.
Довкола підйомника на горі почали збиратися різноманітні групи. Менш досвідчені туристи одразу, керуючись вказівками, йшли головним маршрутом. Але Елпіда добре знала ці місцини й повела нас навпростець через казино, вишукана будівля якого височіла на горі ніби той маяк, приваблюючи з усього світу заможних, азартних і ненаситних до грошей людей. Елпіда впевнено та невимушено вела нас вишуканими залами повними позолоти та показної розкоші. Тепер стало очевидно, що пара, яку він зустрів підіймаючись у гори, прямувала саме у казино під помпезною назвою «Regency casino Mont Parnеs».