Канатна дорога

Швидкий потік пасажирів, мов той косяк риби поніс Ярослава у напрямку виходу з метро. Групки людей то з’єднувалися, то знову розпадалися рухаючись у різні боки жваво і хаотично. Якщо поглянути на це явище зовні, то дійсно у час-пік метро чимось схоже на величезний косяк риби.

Покидати метро з кондиціонером та класичною музикою, яка лунає звідусіль, і виходити назовні коли там + 40 градусів у затінку – ще те випробування. На це має бути дійсно поважна причина. Саме сьогодні у Ярослава вона була і бажання дістатися додому якнайшвидше змушувало його рухатися енергійніше.

Ярослав вийшов з метро, перейшов дорогу, а далі по вузесенькому тротуару у затінку будинків та поодиноких дерев пришвидшився, пробираючись поміж такими як і він офісними працівниками. Він жартома називав усіх своїх колег – офісними тарганами. А що, в офісах виживають найбільш витривалі та пристосовані – ну точно як таргани, жартував він.

Швидкою ходою повернувши до свого кварталу він майже почав бігти. Йому якнайшвидше кортіло поділитися новиною з Ніною – його коханою дівчиною. Влетівши сходами на третій поверх будинку він відчинив двері й відчув запах смажених млинців.

– Це ти, любий? – голос лунав з кухні.

– Так, кохана! Ярослав, швидко прошмигнувши на кухню, обійняв дівчину ззаду та поцілував. Його руки ніжно пестили тіло Ніни, за яким він уже встиг трішки скучити.

– У мене є гарна новина, – не втримався Ярослав.

– Добре коханий, а вона почекає до вечері?

– Навіть не знаю, мені вже кортить якомога швидше поділитися нею.

Ярослав вирішив прийняти душ після роботи. Тим часом Ніна завершувала приготування вечері та дістала святкову і доволі недешеву пляшку вина «Кров Геракла» – купленого під час подорожі на один з численних грецьких островів. Це вино виготовлене з сорту винограду агіоргітіко, який вирощений в районі Немея, що у північній частині півострова Пелопоннес.

На великих ошатних тарілках кольору слонової кістки милувалися грецький салат, млинці з м’ясом, сиром та зеленню, декілька видів оливок ну і, звісно, вино та фрукти.

Ярослав скуштував декілька шматочків млинців і почав квапливо відкорковувати пляшку вина. Нарешті корок зрушив з місця і вино полилось по стінках бокалів, наповнюючи кімнату приємним ароматом. Великі винні бокали від легкого удару одне об одного видали бадьорий звук, ніби промовляючи – час святкувати.

– Мене підвищили та переводять на острів Крит.

Ніна майже захлинулася і навіть закашлялась. Тобто переводять? На який ще острів? Ми ж живемо в Афінах.

– Ти не зрозуміла, – почав жваво пояснювати Ярослав – мене переводять на іншу посаду і підвищують заробітну плату на півтори тисячі євро. Ми нарешті зможемо купити собі житло.

– А як же я? – поцікавилася спантеличена Ніна.

– Ти поїдеш зі мною, – якось розгублено і трішки невпевнено, ковтаючи слова, промовив Ярослав.

Ніна набрала в груди повітря, при цьому злегка опустивши голову. Ярослав одразу насторожився, бо знав – це не добрий знак і вона збирається з силами й думками для рішучої відповіді.

– Любий, сподіваюся ти не дав остаточної відповіді? – твердо та одночасно м’яко, поглянувши прямо йому у вічі запитала Ніна.

– Ще ні, – зніяковіло відповів Ярослав, – є ще час до понеділка.

– Це добре, – полегшено видихнула вона.

– Щось я ніяк не збагну, ти що, не рада? – запитав спантеличений Ярослав.

Ніна поклала виделку на стіл, демонструючи, що апетит остаточно зник. – А чому я маю радіти по твоєму? І як ти собі уявляєш наші стосунки? Ти на острові – я в Афінах.

– Багато пар так живуть, відстань недалека, кораблі ходять регулярно. Будемо по черзі їздити на вихідні одне до одного – у чому проблема, я ніяк не збагну?

– І чому ти не хочеш поїхати зі мною на острів? – поцікавився Ярослав.

– Ну, по-перше, я не звикла сидіти вдома без діла. По-друге, я ледь-ледь знайшла собі роботу в Афінах у транспортній компанії. Ну, і по-третє, якщо я втрачу кваліфікацію, то що потім?

– Так я буду заробляти, – наполягав Ярослав.

Ніна підійшла ззаду і поклавши руки йому на плечі ніжно поцілувала. Головне, не поспішай з рішенням, спробуймо декілька днів про це не думати, тим більше ще є час.

– Гаразд, – погодився Ярослав. Кохана завжди вміла його заспокоювати і приводити надмірну емоційність та імпульсивність до норми. Після вечері та чергового келиха вина, Ярослав дістав рекламний журнал з будинками на продаж на острові Крит. Погортав його і тяжко видихнувши відклав у сторону.

У п’ятницю вранці керівник компанії Валерій Петрович, проходячи поряд у коридорі, запитав:

– Ну що Ярославе, ти вже спакував речі? Нова посада, нова заробітна плата – це ж просто мрія. Сподіваюся ти вже прийняв рішення?

– Якщо можна, я остаточно визначусь у понеділок, ще потрібно узгодити деякі сімейні питання, – вже без надмірного ентузіазму, але все ще з блиском в очах наполіг, хоча скоріше попросив, Ярослав.

– Добре, але не затягуй. Такі пропозиції бувають не часто. Ти ж розумієш, що успішні люди ті, які використовують слушні моменти. Бо твої колеги вже потирають руки – вони такої нагоди точно не втратять. Валерій Петрович багатозначно поглянув на Ярослава і пішов у свій кабінет.