Махновщина

РОЗДІЛ 5

Махновщина

Люта погодка, воля задарма,

Вирвана решітка, зруйнована тюрма,

Гультіпань без міри, бий із гвинтаря

Во христову віру, в батюшку царя!

Чумарка червоненька, заспівай, гармонь,

Шашка та гвинтівка, та мій вірний конь!

Ох, догрався голубе, духопель за всіх!

Головою в проруб, чобітьми у сніг

Чорнії знамена, попереду полків.

Стережись, Будьоний, Батькиних клинків!

Рано на світанку, полем вздовж ріки

Пронеслись тачанки, наскочили «братки»

Вільний вітер вночі, із нами заодно

Довго пам’ятатимуть Нестора Махно!

Ф. Щусь.

І

В Орлі потяг затримувався на шість годин. Нестор пішов блукати по базару. Кілька разів спиняли торговці, пропонуючи безглузді речі, як то: нібито золоті, насправді ж спижові (Спижові – бронзові.) каблучки «самої імператриці», самовар, а один переконував, що його протигаз невдовзі стане у пригоді. У привокзальній чайній наткнувся на гуляйпільця, якого знав лише в обличчя. Арон Вайзман гостював у родичів. Нестор помітив, що Арон намагається щось сказати, але не наважується.

• Чом трешся? Говори, не ховай очі.
• Навіть не знаю, Несторе Івановичу, як сповістити… Ви давно із ГуляйПоля, про брата нічого не знаєте?

На Нестора наплив холодок.

• Говори.

Арон витер сльози.

• Сталося те другого травня. Кайзерівці прийшли із Полог, привели їх двоє офіцерів Державної Варти (Департамент Міністерства внутрішніх справ Української держави (Гетьманату) 1918).). У них наказ був – розстріляти Махна. Як тіко зайшли, питали, «де хата Махна». Хтось і вказав Омелянову.

Нестору хотілося перервати оповідача питанням «що з Омельком?», та стримався, сподіваючись, що можливо не все так погано.

• Вигнали вашого брата із хати і дітей з Варею виштовхали. Омеляна погнали через дорогу до городів Вічлинського, а Іван саме пивницю копав. Варя плакала, запевняла, що не того, мовляв, схопили, а вони: «Махне стрілять – Махне стрілять». Омелька примусили докопувати Іванову яму. Варя притьмом до коменданта, та запізно, Конопля приїхав, а Омеляна вже застрелили і тіло облили гасом, збиралися палити. Коли ж дізналися, що не тому віку вкоротили, розлютилися і хату з подвір’ям спалили. Явдошка встигла у Карпа сховатися. Саву і Михайла виарештували, чи живі, не скажу.

Нестор не пам’ятав, як розпрощався з Ароном, як сів у потяг.

Пригадалася остання зустріч з Омельком. Після каторги вони майже не спілкувалися. Омелько присвятив себе господарству, родині.

«Вони поплатяться, – прирікав Нестор. – За кожну невинну душу спитаю. Тепер ім’я Нестора Махна наводитиме такий страхополох, що кожен із них хто залишиться жити, передасть переляк по крові наступним поколінням, і шаленітимуть ті нащадки од страху, почувши ім’я моє».

ІІ

Нестор зійшов у Курську, в кущах перевдягнувся у військовий однострій, начепивши погони капітана. Спочатку почувався ніяково, здавалося, недостатньо переконливо грає роль офіцера. Оглянув себе у вітрині магазину. Пройшовся туди-сюди. З сумом відзначив – бракує військової виправки.

У Курську рушив до вокзального ринку, де за домовленістю мав очікувати Олексій Чубенко. Той торгував цигарками.

• А я думав, ще кілько днів тут потинятися та й майнути до ГуляйПоля, – говорив Олексій. – Ніхто на зв'язок так і не вийшов.
• Мені ледь не на кожній станції із земляками доводилося стрічатися. Нам потужного тумака дали, тепер наша черга на опертя.

Чубенко неабияк зрадів, що час їхати. Бо, мовляв, жебракував, торгівля цигарками справа не дохідна, доводилося харчуватися абичим, ночувати у собачій конурі. Нестор відвів його до лазні, дав запасний мундир і погони прапорщика. У Чубенка був револьвер з двома кулями, його привласнив Нестор, бо його пістолет Козловський так і не повернув, хоча Нестор кілька разів навідувався, та не заставав на місці.

Сіли на потяг до Бєлгорода. Чубенко тільки-но приліг на другій полиці, миттєво заснув. Нестор сидів біля вікна до самого Бєлгорода.

На станції почули звуки оркестру. Обидва вийшли подивитися.

На одному обаполку платформи у синіх жупанах вишикувалися солдати Державної варти, на другому кінці австрійські гусари.

Хлопці вирішили подивитися ближче.

• Що за ганьба! – почулося збоку.