Революція в Україні

РОЗДІЛ 4

Революція в Україні

Завжди зводили наклепи, проклинали, ніколи не знаходили порозуміння, тебе уявляють лютим жахом нашого часу.

«Ти – руйнація будь-якого порядку – кричить натовп» війна і неспинна жага убивств. Нехай вони кричать. Тим, хто ніколи не прагнув знайти істину, що ховається за словом, тим не зрозуміти його істинного значення. Вони залишилися сліпими серед сліпих. Але ти, о слово, таке ясне, таке сильне та чисте, ти проголошуєш все, що я поставив собі за мету.

Я віддаю тебе майбутньому! Ти будеш жити, коли кожен пробудиться у самому собі! Чи прийде це при світлі сонця, чи під свист бурі, я не можу сказати, але земля побачить. Я – анархіст, тому не стану керувати, але й не бажаю бути керованим.

Джон Генрі Маккой

І

Вулиці Москви вражали. Нестора дивувала велика кількість транспарантів, скрізь озброєні люди. Кудись щезли лихачі. Вулиці неймовірно засмічені, солдати справляли природні потреби на видноті або у під’їздах, барикади більше нагадували сміттєзвалища, ніж бойовий редут, одна складалася із перевернутого трамвая, ламаних меблів та залишків огорож. Потрощені вітрини магазинів.

Нестор прочитав деякі заклики на плакатах: «Свободу підлітковій індивідуальності», «Слава всесвітньому союзу політичних збоченців».

• Невже такі бувають? – спитав Йосипа Альдира, який супроводжував до лікарні, де тепер за сумісництвом готель для звільнених каторжан.
• Читай більше марниць, – Йосип, розсміявшись, обійняв Нестора. – Жартівники, звісно, а подостатком хто й штурпаки звичайні.

У шпиталі Нестора зареєстрували і поставили на тимчасове утримання до тих пір, доки виділять кошти на повернення додому. Також занесли до списку тих, хто потребує санаторного лікування. Червоний Хрест малими партіями щотижня відправляв чахоточних до Криму. Тут же зустрівся з Маріним, який повертався до в’язниці, бо входив до складу комісії по вивільненню і тепер доклав зусиль для звільнення анархістів Потапова і Шнейдерова, які стараннями Веденятіна зачислені до карних.

Нестор познайомився з Володимиром Худолієм, якого знав тільки з тюремного листування. Пішли до лефортовської анархістської групи, там Нестору запропонували місце секретаря. На порядку денному групи питання організації першотравневої демонстрації. Нестор наполегливо взявся за організаційну роботу, відчував – саме це його стихія – громадська робота. До Гуляй-Поля надіслав телеграму, де повідомив, що на деякий час затримається у Москві.

ІІ

Нестор тричі навідувався до Бутирок, намагаючись зустрітися із Маріним, який тепер підписувався і називався тюремним псевдонімом – Аршиновим. Застав його пізно увечері, коли той повертався із засідання комісії.

• Де Сева? – питав Нестор. – Він так і залишився серед карних?
• Ні. Вислизнув ще під час першого масового виходу до Театральної площі. Приходив до мене, також тебе розшукував, говорив, що знайде у ГуляйПолі.
• Я із дому телеграму отримав від матері і Луки Коростильова, це активіст нашої групи. Додому кличуть. Думав одельки лишитися, та попрацював і зрозумів, що московські товариші більше слину райдужну люблять пускати, ніж працювати. Не для мене се. Не для такого стільки страждав. Якщо можна, поклопочись про місце у потязі.

Петро написав цидулку, яка призначалася Сергію Молчанському, секретарю відділку анархо-синдикалістів.

• Аршинов пише, що ви до України відбуваєте, – Молчанський відклав записку, уважно глянувши на Нестора поверх окулярів. – То може виконаєте деякі дрібні доручення у Харкові?
• Звісно, якщо зможу.
• Ви із Катеринославщини, маю сподівання ми неодмінно побачимося. Наша федерація в готелі «Асторія».
• Я хочу попрацювати з селянством. Село зараз віддалене від революції, це чиста сторінка. Місто не для мене, як і пусті дебати.

ІІІ

За вікном вагона розгорнулися безкраї степи України Нестор не стримався, заплакав. На виднокрузі побачив табун коней. З’явилася хіть мчати верхи чвалом по степу безнастанно, це так часто снилося в Бутирках.

На станції Гуляй-Поле сплигнув на мокрий гравій. Гальмове сопло обволокло паровою хмарою.

Не став наймати візника, до села рушив пішки.

Йшов дорогою, якою подумки проходив щоночі, намагаючись згадати кожен кущ. Здавалося, не було ніякого ув’язнення, лише жахливий сон. Тепер насолоджувався не насиченою свободою.

У селі вже знали про його прибуття, виходили із дворів, віталися, знімаючи шапки.

Вдома зустрічала вся родина, стара Явдоха, брати з дружинами і дітьми.

Явдоха, обійнявши сина, довго не відпускала, так і стояла, тримаючи за руку.

Стіл накрили на подвір’ї.

• За твоє повернення, брате, – Сава підняв чарку. – Дасть Бог, усе налагодиться. Омелько зі шпиталю покажеться, скоро воєдино всі будемо.
• Як там у нього справи?
• Шрапнеллю око вибило. Та живий, і Богу подяка. Пий брате, а то небісь і забув смак горілки.
• Скажеш таке, цього лайна скрізь досить, – Нестор випив півчарки, залишок вилив на землю. – Це остання на сьогодні. Нові справи починаються, брате, потрібна твереза голова.