Бутирка

РОЗДІЛ 3

Бутирка

Се дім плачу, і смутку, і зітхання,

Гніздо грижі, і зопсуття, і муки:

Хто тут ввійшов, зціпи і зуби й руки,

Спини думки, і речі, і бажання.

Іван Франко

І

«Столипінський» ешелон повільно сунув на північ. Конвоїр уважно стежив за арештантом Нестором Махном. Щодо нього у Харкові отримав попередження про схильність до втечі. На одній із станцій Махнові якимось дивом вдалося звільнитися від наручників, після чого напав на конвоїра, спробувавши відібрати зброю.

Нестор протягом слідування ешелону весь час перебував біля віконця, вдивляючись у краєвиди, ніби запам’ятовуючи шлях.

Зминули Харківську губернію, Курську. У Орловській почалися безкраї ліси.

«Скільки ж дерев – міріади, – думав, – либонь і люди тут не живуть зовсім. Випустів (Випуст – місце, де випасають худобу.) немає. Де ж худобу випасати?»

• Марш од вікна! – крикнув крізь грати конвоїр.
• Йди до біса, – огризнувся Нестор.
• Начувайся, ось найближча станція і я тобі перший клас влаштую.

В Орлі посадили до обіцяного «першого класу» – вагон карцерного типу, не обладнаний нарами, де можна тільки стояти, або сидіти на підлозі.

Протягом цих чотирьох місяців після остаточного оголошення рішення про заміну страти Нестор вельми змінився. Став мовчазним, замисленим.

Із вікна пахло болотом, почалося ще в Тамбові, подумав, що смерть має саме такий запах.

Москва значно поступалася Катеринославу і Олександрівську охайністю, урочистістю. Здавалася сірою. Вулиці не метені, будинки з облупленим вапном, немиті вітрини магазинів.

Колону супроводжували вершники-козаки і ешелонний конвой. Городяни проскакували між вартівників, даючи арештантам одяг і їжу.

Вкотре за Несторовою спиною зачинилися масивні ворота. Етап вишикували на тюремному подвір’ї колонами по чотири. Вийшов старший наряду, який назвався Дружиніним.

• Ну, красені, не мені вас повчати про тутешні устрої, він мало чим різниться від інших буцегарень. Хочете вижити – будьте смиренними, підкоріться долі і сподівайтеся на волю Божу.

Новоприбулий етап відвели до кузні. З Нестора зняли замкові наручники і закували. Скували кисті і ноги, дали мотузку-пас, до якої кріпився ланцюг ножних кайданів, щоб не заважав ходити. До Дружиніна по одному заходили на співбесіду.

• Нус, пане Махно, – говорив строго Дружинін, – на цьому твої утіки завершуються. Тут не побігаєш.

Нестор посміхнувся куточком рота.

Етап на тиждень розмістили у карантинному бараку. Нестор, знайшовши вільні нари, зразу влігся. Хотілося спати, бо до цього намерзся у холодних вагонах. Підсів молодий, але з лисиною, в’язень.

• З яких країв?
• Із ГуляйПоля.
• ГуляйПоле? – лисий кивнув, наморщивши лоба, пригадуючи, де ця місцевість. – А я із Новгороду. А як звати тебе?
• Нестор.
• А я…

Лисому не дали назватися, хтось на нього загримав:

• Відлізь од хлопця! Бачиш, слабенький, відпочити треба.

Нестор справді почувався кепсько, піднялася температура.

Як тільки-но заплющив очі прийшли «маревні візитери». Побачив Катерину Олексіївну, яка стояла біля ліжка, опершись на бильця. Стояла, дивилася застигло, на сусідніх нарах брати Семенюти – Прокіп з Сашком, а біля дверей також нерухомо стоять Іван Шевченко, Лука Коростилев, Єгор Бондаренко.

«Скрізь мертві, – говорив Нестор, але не говорилося, горло сухе. – Не кажіть нічого, Катерино Олексіївно, мій шлях, зараз важко, але це прелюдія великої крові. Її проллється море, і я бачу… Майбутнє заповідали мені вони…» Нестор спробував вказати на хлопців, але рука не піднімалася, тут збагнув, що насправді спить.

«Десь там чисто і світло, і ми приведемо туди людей».

ІІ

Розплющивши очі, не відразу вбагнув де він є. Лежить на чистому ліжку, у світлому приміщенні. Промайнула думка, чи то не сон все було: суд, вирок, та ґрати на вікнах повернули до реальності – він у тюремному шпиталі.

Підійшов лікар, чоловік з французькою борідкою «клин». Приклав до Несторових грудей холодне вушко фонендоскопа. Звелів дихати глибоко, потім не дихати. Санітар допомагав стояти, тримаючи під піхвами, бо Нестора хитало. Як з’ясувалося, без свідомості пролежав дві доби.

• Що ж, мій голубе, у тебе прогресує чахотка. Сьогодні ж до раціону включать молоко з медом. І моя порада – намагайся не конфліктувати з начальством, інакше й року не витягнеш. Доки відлежуйся. До речі, мене звати Юрій Арсенійович Шевчуков, схоже, мій голубе, бачитимемося частенько.